Амур сказав: «Та йдіть ви в баню,
Самі найшлись, самі створили».
А він так заздрить що не сила
Дивитись на таке кохання.
Він чуть не плаче бо без нього
Є ти і він і більш нікого.
Пропав весь світ у поцілунках,
Він десь сховався в цих стосунках.
Амур: «Та це ж несправедливо,
Я відволікся, ви ж зрадливо
Шматками серця обмінялись,
І долі ваші обійнялись».
Амур ще більш став перейматись:
«Не хочу більше цим займатись.
Ще не настали ці години,
А ви у пристрасті невинній
Сп’яніли більше ніж у п’янці
Із медом на устах у ранці.
Ще до людського весілля,
Я навчав всіх божевіллям,
Інтриг, сварок, історій,
І нахиляв до них всі зорі.
А ви самі так спалахнули,
Чому ж мене ви обманули?»
І він застряг в думках моїх,
А в мене лиш остався сміх,
На вихід я його провів,
І сам листа писати сів:
«Ви молодці, і так тримати.
Щоб так кохати тре не знати,
Й не вірити у фантастичне,
Бо в вас вже є щось поетичне,
Де серце біжить кудись в шаленстві,
Душа осталась у блаженстві.
