Я йду, ти ніби за спиною,
Я озирнулась - ні, нема.
Пройде душа тут тишиною,
Але картинка ця німа.
Невже придумала тебе,
Чи ти прийшов із снів солодких?
Не розумію я себе,
Так було ж щастя, хоч й коротке.
Я пам"ятаю - падав сніг,
Та ми все марили весною.
Любов була нам не для втіх,
Була вона для нас святою.
Давно цей сніг розтав водою,
Весна розкидала квітки.
А ми удвох самі собою,
Лиш зустрічаються думки...
Как жаль,что мы,женщины ,часто попадаемся на крючок мужской коварности и хитрости. Где принимаем их похоти за искренность,симпатию и ЛЮБОВЬ...((
ЛЮБВИ ВАМ,МИЛАЯ!!!)))
Радости и счастья, весны сердечной!)))
Гарно написала Надюшо! Нажаль буває так що кохання приходить в спогадах!!! Мабуть таке життя, то зводить... то розводить... Гарного тобі весняного дня і ясного сонечка!!!