Я у простір кричала мовчанням,
Кров стікала з німих моїх слів,
Вся подряпана гострим коханням
Десь застрягла посеред снігів.
Я стояла й назад оберталась,
І тремтіли від болю вуста,
Без надії на щось сподівалась
На окрайку гнилого моста.
Я стояла й вдивлялась у хугу,
Що сніжинки змітала до ніг,
А у серці спеклася вже туга,
Мов у пічці духмяний пиріг.
Я стояла й жувала шматочок,
Відлітали в минуле роки,
Став кришитись пліснявий місточок,
Разом з ним - світлі мрії...думки...
У цю мить змерзлим носом відчула
Аромат свіжих квітів, тепла,
У легені цей запах втягнула,
Швидко сніг біля ніг розмела.
В хугу кинула тугу пахучу,
Крок зробила з гнилого буття
У весну, у надію квітучу,
У нове, зовсім інше життя...
***
Добра, зворушлива лірика! Як це важливо- вчасно зробити крок 
