Сидиш напроти, опустивши голову,
В очах пливе невимовна печаль.
З тобою поряд сумно і так холодно,
Чомусь весь час ти дивишся удаль.
А я чекаю з поглядом зустрітись,
І прочитать всю тайну у очах.
До тебе, як колись, ще пригорнутись,
Ти ж знаєш: все тепер в твоїх руках.
А час іде, тече уже безжалісно,
Бажання зіпсувала осінь нам обом.
А на душі так прикро і так болісно...
А дощ безперестанку за вікном.
Тепло забрав цей дощ в обох і настрій,
Чи довго ще чекати теплі дні,
Коли ж в душі розквітніть білі айстри?
А поки ми не рідні, а чужі...
