Заздрістю Каїна
Заздрю простодушності своїх братів -
Людей, які творять добро так повсякденно, так повсякчасно,
Які цим живуть.
А може й живі від цього – завдяки чуйності й доброті.
Які й при малоті своїй
розносять Господа світло я́сне.
Людей, які випромінюють оцю саму любов Христа -
В своїх ділах, своєму диханні, в своїй присутності,
Так само неупереджено, просто і безумовно.
А не лиш тільки словами пафосними на вустах,
Чи мудрістю і манерами. Чи то величністю своєю й крутістю.
Чи користуючись якоюсь випадковістю, лише при змозі,
Як знайденими гривнями десь при дорозі.
Душа кається перед такими людьми, з їх вродженою добротою.
Коли вони весь час обернені до тебе лицем. Лицем незлим.
Які нічого не витягнуть з-за своєї спини, та й не повернуться спиною.
Та й часом здається, що в них спини нема зовсім.
Можливо, це і є та сама сутність всевидячого Бога,
Коли Його лице весь час до нас, у поготові нам на підмогу.
Господи! Коли мені так важко прийняти людську доброту,
Як я прийму Твою благодать і любов святу?
Поки ми так багато говоримо «Я міг би стати добрішим»,
Люди з душею Авеля Твоїм світлом -
Своїм життям роблять цей світ світлішим.
