/Трохи з минулого/
Осінній вечір за вікном….. З дерев спадало листя на підвіконня, вітер його підносив догори знов і знов. І розсипав в окрузі, то тихо, а то стрімголов. Якесь тулилося до стовбурів дерев і перевертаючись , котилося до низу. А деяке, сила вітру раптово підіймала й несла до купи листя, чи до гори хмизу.
Оце, на хвильку, зупинилась біля вікна, тож я сьогодні вихідна. Діти в садочку, чоловік на роботі. А я, як завжди на своїй ноті. Раз на тиждень генеральне прибирання, у клопотах домашніх, а чи то є, чи нема бажання. І телик включений, горла на всі кімнати. Так, то ж для настрою, щоб веселіше було прибирати. Кімната, спальня, дитяча , вже все до діла, окину поглядом, все зробить встигла, немов дитина чистоті раділа. Як дні буденні, чи й встигнеш все зробити. Одягти дівчаток, яйця на сніданок збити. Бо дуже полюбляють омлет, а чоловікові підігріти пару котлет. Як білка в колесі з самого ранку, ще й виконай дитячу забаганку.Та хоче, щоб на руках несли, ще маленька. Старша, різниця нема трьох років, хитренька. Теж відкопилить нижню губу, хоче сльозу зронити. Вже менша вередує, просить пити. Та, то є добре, що часом з чоловіком йдемо вдвох. Тоді вже й легше, в душі мов пісня солов`їна, тьох – тьох - тьох…
Стою біля вікна, акваріум на стіні, на літрів сто води, він так подобається мені. Це чоловік – влітку його сам склеїв , стінки з товстого скла. Є в ньому водорості й морські черепашки, вверху чиста вода і різні більші й менші рибки - така краса!
Та любуватись довго як? Коли вечерю треба рихтувати. Нині короткі дні, пора осіння. Вже вечоріє… скоро чоловік з дітьми прийде до хати.
Дзвінкоголосі дівчатка, щебечуть на порозі. Розкидані капці на підлозі. Раптовий вереск, сміх лунає, одна другу доганяє. Кожне сердечко хатину радістю наповнює.Тут давно мир і щастя царює.
Вже втихомирилися діти…. Дружня вечеря, старша до тата,
-Чи ти покажеш, що там в тій скляній банці нам приніс?
Він посміхнувшись,
- От на запитання ти багата. Де тут, щось приховаєш, скрізь всуниш свій маленький ніс.
Я здивувалась,
-Ти, щось купив? Що дали зарплату?
А старша знову,
- Коли покажеш тату?
Він смакував сирні налисники з сметаною й махнув рукою,
-Так дали зарплату, дали. Так, купив кілька рибок в акваріум. Бачите їм, тож дайте спокою.
Ну рибок та й рибок, що там такого, добре, подумала я. Нехай тішиться дітвора, то тільки на радість, як кажуть краще для здоров`я. Трохи вгамуються біля акваріума - на якийсь час настане тиша. Вже бачу старша донька, щось в кімнаті за столом малює, якісь каракулі пише. А чоловік з меншою донькою на дивані журнали роздивлялись, про щось говорили і сміялись. А я на кухні, помила посуд й на завтра готувала їсти. Вже й притомилась, в думках, хоча б вже швидше на диван присісти.
Ми трохи краще стали жити матеріально, як будували дім, було доволі печально. Окрім коробки будинку, все останнє своїми руками з чоловіком робили. Хоча й на одному обійсті з свекрухою та все ж окремо жили. І одночасно ж працювали. Й в КЄМ технікумі заочно навчались, що дарувала доля , все сприймали.
Ну, от на завтра борш є і м`ясо до каші, вже й налисники з вишнями накрутила. Ще треба колготки зремотувати доні старшій, тож здається на кухні впоралася, все зробила. Ще треба в спальні, із шафи чисті дитячі речі забрати, тож завтра в садочок, цих щебетушок відправляти.
Усі в кімнаті, а я прямую через вузеньку прихожу до спальні, двері ледь – ледь відчинені, йду в напівтемряві…. Протягнувши руку, світло увімкнула. Схиливши голову, погляд на поріг, за мить скрикнула. Аж в душі похололо. Й раптово слів забракло. Якесь маленьке боже сотворіння . Вперше в житті побачила, для мене справжнє потрясіння. Я не змогла від нього відвести очей. Воно ж двома лапками трималося за лутку дверей. І задню лапку підіймало догори. Я вже почула кроки дітвори. Воно ж лупате, хвостиком по підлозі водило. І де взялося, це справжнє диво? Менша донька кліпала очима, вже й чоловік стояв за її плечима. А старша доня підскакувати стала,
-Ну мамо,чого ти? Так нас налякала… То цеж тритон, тато купив. А він чогось з акваріуму виліз. Оце, такий сміливий, оце зробив сюрприз.
Ми вже сміялися усі, ледь не до сліз - можна сказати. А, як ж так налякалася, чого й самій не знати. Вже й дивувалася, зі школи не пам`ятала, що я колись про них читала. Ну, а живого тритона, вперше в житті побачила, напевно тому і мовчала.
А чоловік лиш посміхався,
-Й чого було кричати?! І чого так розчервонілась ти? Гайда, візьми його в руку!
Я гидилася взяти, із уст не випустила й звуку. Спостерігала, як тішилися діти. Їх радості, ніяк не змогла зрозуміти. В очах веселики, усмішки на обличчах. А в мене, серце, ще від несподіванки тріпотіло, я намагалась в душі вгамовувала страх…
18.01.2020р
Нагадали мені, як я малою ящірку маленьку в полі знайшла.. Зловила принесла додому, в якусь баночку посадила, всім діткам показувала, а ті, а ті також, нею забавлялись. Ящірочка була маленька і швидка, і все намагалась втекти. Це їй вдалось. Вхопили за хвіст, то цей хвостик залишився, а ящірка шугонула так, що її вже не знайшли.. Більше за своє життя в наших краях я на ящірку не нетрапляла..
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олю! Нам колись роздали землю під городи на пагорбку,неподалік ставу.То стільки їх там було,хитреньких,особливо коли засуха була....
Олю,проза "Немає лиха без добра" підніме Вам трохи настрій! Удачі Вам!
Спасибі Ніночко за таку красу.
Прочитав на одному диханні.Спасибі.
З Днем Ангела Вас. Щастя Вам, здоров"я, натхнення!
Нехай Ангел-Охоронець береже Вас від усяких негараздів і допомагає завжди і у всьому.
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, п.Андрію! Рада,що завітали на мою сторінку!Хай Бог дає Вам здоров*я! Нових досягнень в творчості Вас!
Я теж боюся всяких тваринок, комашок... 
