|
За вікном зимовий вечір… ледь погойдуючись, тихо падають біленькі сніжинки до землі. Деякі припадають до скла, нагадують, що все таки, зима. Та цьогоріч занадто м`яка, як кажуть люди. От, якби ж сувора, з частими густими снігами, завірюхами, як колись, в молоді літа. Дивовижні, під пухким снігом дерева, поля іскрилися на сонці, пагорби по пояс в снігу та хоча б морозу градусів десять.
Килина, задивляється у вікно, вже проганяла свої думки, можливо й на краще. Он Іван на печі, три дні лежить стогне, не їсть, не п`є. Лише рукою махає та й відвертається від неї, немов, як від якоїсь зарази. Добре, що є телевізор, хоч до нього поведе розмову. Та до кота Василя, який дуже полюбляє, щоб чухала йому голову та погладила шию.
Життя… Воно й з дідом важко, як від нього допомоги немає, все на свої руки. І води принести й дров до хати треба. Та, ще й халепа, горілка виграла, пора вигнати, скоро свята прийдуть; Новий рік, Різдво. Може й синок з Києва приїде, давненько не був. Ото та міська краля Віка, все його не пускає, народила йому троє дітей. Як він приїде на вихідні, звонить через кожні пів години й репетує, не сиди там довго. Все заведе мову про гроші, що не вистачає та щоб не забув продуктів купити. Боїться одне місце підняти, щоб до магазину спуститися. Сам її розбалував, три роки дітей не було, сюсюкав біля неї, як біля принцеси. Тоді діти одне за одним, через кожні два роки, як хто наврочив.Троє і всі хлопці, тепер, як коня запрягла і те їй треба, і це, сам винен привчив. Та, якби ж вона менше грошей на нові сукні витрачала, тоді б на все вистачало. Дякувати Богу, автівку придбали та тож не без помочі. По селі, раніше людей більше проживало, приходили пляшку самогону купити. Та й сама ж кравчиня, по замовленню жінок, шила спідниці, сукні, по селі славилася вмілою майстринею. І так, копійка до копійочки, все в хату, для єдиного синочка. І в нього робота хороша, працює помічником кухаря в ресторані. Як кажуть люди, з такою професією, не пропадеш, голодним не будеш. Он влітку мобільний телефон привіз та дзвонить рідко. То скаржиться, якоїсь там, мережі немає, то каже зайнятий, дітей в школу відправляє, бо жінка у відрядженні.
- Охо-хо,- взяла в руки телефон, чи й до сина передзвонини.Та лип, немає на екрані тих гачків, що син сказав. З пересердя кинула телефон на ліжко. З думками про курей, одягла куртку, взула дідові теплі калоші й поплентала надвір.
Мов вітер по хаті.. .. Дід швидше зліз з печі, крадькома визирнув у вікно. Ага , пішла курей годувати.Швидко, потираючи руки , до каструлі . Ой суп, ще й рисовий, любимий! Зачерпнувши повен черпак супу, жадно випив юшку. Запихаючи в рот картоплю з рисом, за дверима почув шарудіння. Ой, бісова душа, що ж так швидко повертаєшся, так і справді зовсім охляю.
Добре, що худенький дід. Мов метелик злетів на піч. Гучно застогнав, трусився, аж ходором ходив кожух по ньому, яким він встиг накритися.
Килина, з повним фартухом товстих дров, ледве пролізла в двері. Трохи зігнувшись, вивалила іх на підлогу й до чоловіка,
-Отакої… Знову стогнеш, хоча б сказав, що болить.
Іван, з закритими очима, лежав на боці, обличчям до стіни. Мовчав, вдав з себе партизана на допиті , ледь стримував бажання озватися. З сумом в очах, дружина тихо продовжила,
-О! Знову ноги стирчать голі… Ну, як дитина….
І підхопивши, з спинки стільця, теплу хустину, нею накрила йому ноги.
Ба, підлизується, майнула думка в діда, не в такі ситуації потрапляв. Я, ще гідний витримати цей допит, знаю, що ти хитріша за лисицю.
Вона важко, перевівши подих, плакучим голосом,
-Напевно промерз, тіпає тобою. Наче кругом тебе смерть ходить - бродить . Ще не вистачало, щоб на свята помер, хай би вже влітку, по теплі. Та й не такі ми старі з тобою, щоб про смерть думати. Не поспішав би, як я доживатиму без тебе….
Поступово голос змінився на співочий,
- Оце надумала, цю ніч буду від тебе смерть відганяти. Все рівно не спиться, вирішила самогону вигнати, вже давно не грає.
Копошиться біля розпаленої печі й продовжувала бубоніти,
-Он, трохи дров наносила, на веранді поклала, щоб надвір не ходити. Добре, що до повної бочки з водою - рукою подати. Морозу немає, тож легше на руки , не прийдеться тягти з криниці.
Кіт зліз з її ліжка і почав тертися об ноги.
Вона взявши його на руки, гладила по спині,
-Я , щось тебе Василю не розумію. Як дід хворий, ти весь час біля нього, як не біля голови лежиш, то біля ніг. А це тікаєш від нього, як від якоїсь чуми.
Килина, з годину метушиться біля пічі, нарешті встановила самогонний апарат. Трилітрову банку для самогону, про всяк випадок, поставила в кошик на підлогу, щоб часом, не зачепити ногами.
Кинувши погляд до діда, думки світліші. Ну от і добре, трохи вгамувався, вже не стогнеш, сопеш. Мабуть зігрівся, а, що заснув, то добре, трохи сили наберешся. Матимеш апетит, чомусь нічого їсти не хочеш.
Вона включила телевізор, робила тихіше звук, зручно всілася на ліжку. По каналу «Інтер» йшов концерт. Немов під спів Полякової, ледь посміхнувшись, підхопила спиці в руки, на яких вже було пов`язано половину жіночої шкарпетки, продовжила в`язання.
Іван кліпав очима, ну нарешті, дочекався, тепер вже не почує мене. Він зовсім не спав, а тіпало його, бо ж дуже знову заболів нижній передній зуб. Щоб вгамувати той біль, вже два дні і дві ночі полоще рот горілкою. А після горілки, ще більше їсти хочеться. Ото тільки баба з хати, очі бігають, як в зайця, що ж знайти закусити, швидко хапоне шмат хліба та сала і знову на піч. По крихтиночці хліб їв, а сало смоктав, немов немовля цицьку. А після їжі, той зуб іще дужче болить. Та тільки при одній думці зізнатися дружині, більше тіпало від страху.
Йому вже минуло сімдесят літ, за ці роки лише два зуба загубив. У лікарні з зубами ні разу не був, вони хоч і рижі, але цілі. Інколи бачив, як дружина мучилася, ходила по хаті, червоніла й біліла від болі, його ж охоплював страх. Одного разу навіть їздила в районне містечко, їй там вирвали два зуба . То бідна, три дні лежала у ліжку, навіть температура тіла піднялася до тридцяти дев`яти градусів. Та дякувати Богу все обійшлося. Та, щоб я поїхав до лікарні, е ні, я на такі страждання не згоден. Може воно й краще вдома вирвати, як вона колись сама собі, шовковою ниткою. От жінки терплячі , трясця, де в них та сила, народжувати, ще й самій вирвати собі зуби. Вона відчайдушна, їй зуб вирвати, що нитку розірвати, видно, одне й те саме. В руках сильніша за мужика. Ото, як інколи, стане збирати обрізане гілля для пічки, то в руках так стисне, аж тріск на весь город.
Дід, ледь роззявивши рота, з пляшки посмоктував горілку. Намагався затримати її на тому, клятому зубі, щоби втихомирити біль. Ненароком язиком зачепив, наче вже трохи й хитається. Ще й більший біль віддавав в щелепу, викликав паніку і почуття безпорадності. Ледь – ледь стримував себе, щоб не зіскочити з печі. Та, як зізнатися? Боявся, що Килина наважиться вирвати той зуб, шовковою ниткою. Тільки від однієї думки мокріла лисина й дибом підіймалося волосся, яке залишилося навколо неї. Краще було б самогонкою залити, чим ця казенка, бідкався старий. Стримуючи емоції, все ж відчув полегшення і знесилений задрімав.
Пройшов час… В хаті занадто жарко, пахло самогоном. Кіт зігрівся, лежав на підлозі. Втомлена Калина, сидячи на стільчику, спостерігала за останніми краплями самогонки, що капали з труби в щойно поставлену літрову банку. І одночасно дивилася телевізор.
Минуло з пів години, як проснувшись, дід з закритими очима лежав на спині. Докоряв себе, що поїв супу, відчував мурашки по тілу, йому б до вбиральні, помочитися. Терпів, здавалося, аж очі вилазили на лоб. Вдавав з себе, що спить. Та час від часу, як розвідник, одним оком позирав до дружини, спостерігав за кожним її рухом.
Дружина встала з стільця й тихо,
-Ну от…. Дякувати Богу, здається вже кінець.
Почувши ці слова, дід від радості ледь не заспівав. Ну нарешті. Ось, піде надвір воду виносити, зроблю свою справу в помийне відро.
Вона одяглася в куртку, взулася в чоботи й почала з бочки вичерпувати воду в відро. Ну от і добре, розмірковував дід, воду ж понесе в яму, що в городі. Біля хати ж не виливатиме, щоб всі люди почули запахи, я за той час все встигну.
За кілька секунд гепнули двері, він миттєво повернувся на бік, злазив з печі. Протягнувши ногу, відчув тепле, подумав, що то край плити і обіперся на неї. Але то була труба від самогонного апарату. Різко похитнувся й кубарем злетів прямо на кота, обличчям врізався в підлогу. Кіт з переляку гучно занявчав, відскочив в сторону. Дід не міг зрозуміти, чому опинився на підлозі. Все обличчя старого горіло,відчував біль по всьому тілі. Хотів піднятися та в дверях з`явилася Килина. Побачивши чоловіка на підлозі, щ е й з окровавленим обличчям, злякалася. В сторону відкинула відро, допомогла йому встати,
-Ой, лишенько, Іванцю! Та, чого ж мене не почекав. Боженько, що голова закрутилася? Мабуть носа розбив.
Дід трусився, як в полі будяк від сильного вітру.. Рукою провів по губах, відчув, що зуба немає і заплакав.
Сполохана дружина, зі сльозами на очах, схопила рушник витирала й роздивлялася обличчя,
-Соколику мій старенький… Та здається носа не розбив…. Може губу розсік?
Прикриваючи рота, відмахнувся рукою, показав на двері. Килина зрозуміла, що хоче до вбиральні, на плечі накинула куртку. Обличчя скривлене та світла думка зігріла його серце , бач, таки не дарма є прислів`я ; «немає лиха без добра».
Бабця, охаючи, виносила воду з бочки й всі причандали. За кілька хвилин, дід зайшов у хату. Відчував себе героєм, хоча й впав, трохи боліло тіло, але ж позбувся того, клятого зуба.
Вечоріло…. В хаті тихо… Кіт дрімав на печі, а вони за столом вдвох чистили картоплю в мундирах. Дружина мило всміхалася й раз – по - раз поглядала на чоловіка,
-Ну, от і добре, майже весь день проспав, сили набрався. Бачу лихоманка пройшла, може спробуємо по двадцять грам свіженької?
Дід задоволено потер долоні,
-А чому б і ні? Що злякалася люба? О! Якби ж ти знала, як я перелякався, що залишишся сама.
Жінка, тупцяючись біля столу, розставляла посуд та різала сало. А Іван милувався нею, а перед очима той зуб, який згодом знайшов на підлозі.Ой, миленька моя, якби ж я тобі розповів правду, то певно б не усміхалася до мене, а добряче б отримав по плечах.
20. 01.2020р
ID:
862079
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.01.2020 11:25:45
© дата внесення змiн: 31.08.2024 08:51:13
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже майстерно! 
Доброго Вам ранку та наснаги. 
Ніночко, з задоволенням читаю Ваші твори. Кожен цікавий по-своєму.