Поглинув вітер глибину морів..
Він від кохання потайки здурів.
В ключі губився сотні журавлів..
кудись із ними в край чужий летів.
Палав у пеклі.. розквітав в раю.
Завжди могутність вихваляв свою.
В останнє коли вештався в гаю..
зараз над прірвою ридає на краю.
Розбитись хоче, після того як в саду
зламав черешню гарну молоду..
яку кохав і опікав, як сироту..
здіймавсь від щастя у небесну висоту.
Летить до низу, тихо, не шумить..
безкрилий, буйний до землі летить.
Один, два, три - настала мить:
він на землі живий лежить.
