Знов за вікном ідуть дощі,
А я так зимоньку чекаю.
Закрався сум в моїй душі,
Він римами на лист лягає.
Хтось тихо стукає в вікно,
Беру фіранку відкриваю.
Сумне природи полотно,
Лиш вітер - одинак гуляє.
Йому навбридло мабуть теж,
У сірих фарбах метушитись.
Скажіть, ну де ж зима, ну де ж?
Її б уже пора з'явитись.
Недочуває слів зима,
Не чує тих, що снігу просять.
Його давно чомусь нема,
Тому і сльози шибки росять.
ми наче, Таню, зговорились,
якимось сумом обросли
що десь сніги ті забарились.
аби здоровенькі були.
ваш вірш про сумне але гріє по весінньому.А чому зговорились бо одна тема у нас.та мабуть ів багатьох наших друзів.
Щиро вам дякую за теплі слова! Завжди рада вашій присутності! У природи немає паганої погоди... Ще думаю що лютий запитає чи взутий. Всього вам самого найкращого!!!
Ви не сумуйте за зимою,
Нічого що ідуть дощі,
Живіть у почуттях весною,
Любов - розрада для душі.
Тож не дивлячись на погоду щастя Вам, натхнення і любові.