***
Засніжений човен припнула зима...
Гойдає дерева засніжений вітер...
А світло – торкає засніжені віти...
Шепоче, що холоду більше нема!
За спиною кривляться криво
криві дзеркала:
«Засніжений телепень, що ж ти чекаєш, припнутий?!
Забитий снігами, людьми і собою забутий...»
А він все чекає, що скоро прилине весна!
І скільки б зимі серед бурь і снігів не кружити,
Та він дочекається, з’явиться знову Вона!
Прокинеться вранці цей сивий монах...
Розквітнуть веснянки натомлені квіти,
Звільнять, і за хвилями пустять човна!
Й мелодія збудиться пташок тендітних,
Яких зачекались в засніжених снах...
І знову, і знову творитиме вітер
Симфонію щастя в своїх небесах!
В смарагди вбереться замріяне жито,
І відбитки чистої диво-блакиті
Потонуть, морями, у ста дзеркалах,
Де стільки весняного доброго світла...
Яке заблукало у сніжних човнах!
І скрипка криштальна співатиме світу,
Про ніжне кохання таємне всесвітнє,
Розбурхане повнею в синіх водах...
А значить – нам, друже, ще жити і жити...
Т_Прозорова
м.Кривий Ріг
Написано за мотивами живопису Анатолія Марчука "Засніжений човен"
(лютий - 2019)
Опубліковано в часописі "Гарний настрій" (13 червня 2019 р.)
