Давно минуло моє літечко, давно,
Хоч побілило, знову ледь - ледь коси,
Та я думками, вкотре бреду в село,
Де босонога, струшувала роси.
О рідний край мій, небесна синява,
Де ясне сонце, з птахами будили,
В вікно відкрите, шепотіла листва,
Кожного року, яблука родили.
В сад молоденький, з бджілками літала,
Буденно в праці, під пахким суцвіттям,
Та, що покину, рідний край не знала,
В роки юнацькі мріяла про щастя.
Навпроти поле… Синіють волошки,
І присмак хліба, у зернах, на вустах
Вишневий ранок стрічала навпрошки
По між колосся, злітала, наче птах…
А на подвір`ї гуси гелготіли,
Погляди в очі, які ж вони щирі,
Мені на радість, на випас хотіли,
Хай погуляють де яр і пустир.
Частенько бачу, при долині в квітах,
Вербу сивеньку, далеко в тумані
Чи серед снігу, при сурових зимах
Де мов на санях, на яву не у снах.
Та цьому часу… Вороття немає,
Солодкий спомин, зігріває серце,
Часом сльозина, душенька страждає,
Як ти без мене, рідненьке озерце?
У згадках літо, квітуче буяє,
В спориші стежка, ледь листям покрилась,
За літом й осінь стрімко відлітає,
Й морга до мене, чого зажурилась.
20.11.2019р
Нас спогад кличе у село
Завжди у пам'яті живе
Де наше дитинство пройшло
Повік воно не помре
Дуже стривожили душу!
Дякую, дорога Ніночко за такий спогад!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сонячно дякую, Валюшо!Гарного дня Вам і натхнення!
Трогательная картинка!
Перед глазами - "босоногое детинство"...
Да, Ниночка! Незабываемое прошлое -
наша память бережно хранит!
Туда нас тянет, как магнит!
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
И это правда Тая! Скажу,честно,вздыхая...То поле золотое... Где платье голубое...Виднелось среди хлебов...Душа болит и закипает кровь...От воспоминаний...Где прошло детство...где согревала материнская любовь...
Большое спасибо,дорогая!
