У Раїси і Василя Бенюхів срібне весілля
Ой, давненько слухом повниться земля:
Вийшла Рая за сусіда Василя,
Хоч тоді ще чорноока, молода
Звала дядьком молодого – не біда!
Молодятам довелося у житті
Шлях пройти в нелегкому труді:
Відділилися у Згурівку від матінки,
Перейшли із тимчасівки в нову хатоньку.
У коханні так чверть віку прожили
Та дві донечки-красуні нажили.
Іра й Лена наче квіточки росли,
Ось батьки їх уже заміж віддали
І зустрілися дівчатам на путі
Наречені (а батькам уже зяті),
Не які-небудь красненьські гопаки,
А немовби запоріжські козаки.
(Якщо вуса й оселедці відростять,
Тоді можна й козаками називать)
…Віддаляються вже юності роки,
Вже посріблені і коси, і виски.
Вже не тільки тестем-тещею їх звуть,
Через Іру дідом-бабою стають.
Та сьогодні, нехай будуть як тоді,
Як чверть віку – і щасливі й молоді.
Хай роки для них здоров’яком вернуться,
Хай лелеки їм внучаток принесуть,
На устах нехай усмішка зацвіте,
Хай прийде до них весілля золоте.
В цей прекрасний, ювілейний, срібний час
Скажем: «Гірко! Поцілуйтеся при нас!
Хай Вам у житті завжди щастить!»
Зяті, дочки, внуки і свати.
11.02.1992
