Старий Менчул дрімає,там на висоті,
чіпаючи у небі,пухкенькі хмари дощові.
Він велич й силу,над краєм розпростер,
розправив крила,як гірський орел.
Річки,що починають з схилів,своє життя,
по схилах і зворах,біжать в буйні моря.
І кожна річка,має свій норов і красу,
а ще дають річки,життя,не одному селу.
Менчул могучий,як володар цього краю,
за краєм Закрпатським,з верху наглядає.
Зелена полонина,сусідка у Менчула,
так ніжно,його зеленою ковдриною укрила.
Вони у двох,аж тонуть у гірській красі,
й красу доповнюють,ліси могучі і річки.
Ще села,що хатинками,по схилах майорять,
і ці хатинки,від сонечка,перлинками блистять.
Це Закарпаття і кожна річ,доповнює цей край-
і ти побачиш це,тільки більше,його пізнай.
Менчул одна,з вершин Закарпатської землі,
але в той час,могучність і сила,гоцульської душі.
