Скільки всього перебачив,
Цей старий вокзал.
Він для всіх чогось все ж значив,
Був комусь причал.
Скільки зустрічей й прощання.
Чи згадає всі?
Та найкращий час - чекання,
Зустрічі - в сльозі.
Обнімання, поцілунки
І щасливі очі,
Неможливі підрахунки,
Й рахувать не хоче.
А найтяжчі ті хвилини:
Що вже назавжди.
Якийсь страх від порожнини,
В душах холоди.
Поцілунок на останок,
Тихо і мовчок,
Жовті квіти у дарунок...
От і все... гудок...
І не раз вокзал все бачив,
Зустрічі , прощання.
Може, він з дощем це плаче,
За таке кохання...
Чудова лірика! Життєво... Скільки людей мають спогад про вокзали, де зустрічі і прощання... Де перони, як причали... І всі на кращі сподівання...І ніжний погляд і поцілунок... Душевний спогад,парфумів трунок...