В природі все ж буває збій:
Весна у осені блукає.
Чекаєм ми зими завій,
А тут ось вишня розцвітає.
На сонці бачимо ми п"ятна,
Та все ж радіємо йому.
Погода дарить дні спекотні,
Осінні дні такі... Чому?
Радієм ми осіннім вчинкам,
Ці помилки все ж пробачаєм.
Приймаєм радо ці відтінки,
Насолодитись поспішаєм.
Чому ж так боляче сприймаєм,
Цей збій у рідних душ тобі?.
Весь час у себе це питаєм,
Хто дасть цю відповідь мені?
Чому черствіють людські душі,
Чому гризе їх так іржа?
Чому до всього так байдужі,
Що буть людьми так заважа?
От і я себе питаю, чому так? Чому такий брак доброти і милосердя? Життя таке коротке, а всі марнують його на серіали і телефони.Так в серце Ваш вірш, особливо після мого останнього. Низький уклін, Надюшко.
Вірш спонукає задуматися, бо, дійсно, все більше і більше душ людських черствіє, і відчуваємо ми прояви байдужості. А чому так відбувається, багато факторів на це впливає, інші цінності у людей, на жаль. Гарний вірш, Надієчко!
Дуже гарно, Надійко! Болюче питання,мабуть і є відповідь та їх багато й не перечислити...Тому й жевемо ми так на світі...Одна з них гордість і неповага до інших...і т. д. Успіхів Вам!