У неділю рано пішла в поле жати,
В хустку підв’язала зморене чоло,
Жито,моє жито, зібрані зернята,
Гірким болем голод стукає в вікно.
Десь в кутку ікона з квітами Вербички,
Молю,Свята Мати,збережи дітей,
Уночі збирала морожену гичку,
Вранці віддавала жито із сіней.
В понеділок Голод зустрічався з Горем,
По селу котилась тиша з завивань,
Колихала мати притихле від мору,
Пальчики тоненькі гріла до світань.
У вівторок в хаті відгоріла свічка,
Проклятеє жито забрало життя,
Проклятеє горе,нема чого їсти,
А їм все замало,стерти б всіх до тла.
В середу по полю стріляли свободу,
За гнилу картоплю терновий вінок,
На коліна впала, в очах сльози Бога,
Тихо….тихо...люлі,ось хліба шматок.
В четвер голосили сусідські собаки,
Виносили кості,клали на поріг…
В погребі сховала пшениці зернята,
Аби не померти,не впасти у сніг.
В п’ятницю чесала заплутані коси,
В суботу затихла,вже й Голод прийшов…
Він з Мором в коморі палив папіроси,
Горіло в світанку замовкле село.
Зазвичай я не пишу коментарів під творами на такі теми – не маю права, бо тоді не жив. Але в Вашому випадку не зміг стриматися: занадто серйозно і чесно викладено. Бажаю успіхів.
