(на основі Біблійної)
Жив на світі чоловік,
Просто собі жив,
Та пробив тут його час
І в Бозі спочив...
За ним пішов і собака
(єдиний товариш),
Зрозумівши, на цім світі
Сам "каші не звариш".
Нерозлучними були
Довгими роками,
По житті разом брели
Земними стежками.
Розумілися з півслова,
З погляду одного,
Була на двох одна "мова"
І свій йшов до сво́го...
Так прийшли на небесах
Під браму закриту
І побачили над нею
Табличку прибиту,
Що це Рай і все тут є
Вода, їжа, щастя,
Та потрапити обом
Їм туди не вдасться.
Бо написано собак
Туди не пускають
Тож заходити, чи ні,
Нехай вибирають.
І не пішов чоловік,
Не лишив собаку,
І побрели вони разом
У небесну мраку.
Довго йшли голодні, спраглі
В холоді, темря́ві
Так відкрились в далині
Їм вогні яскраві.
Підійшли до тих вогнів,
А там знову брама,
Та невже повториться
Ще раз оця драма ?
Коло брами Святий Петро
Каже:"Йди до Раю",
На що чоловік сказав:
"Свої́х не лишаю".
"То іди з собакою" -
Промовив Петро,
"Буде вам вода і їжа,
І тепле шатро".
"А куди ж тоді..." - питає,
"Вела перша брама?
Вона ззовні виглядає
Майже така са́ма".
"Вона вела в пекло.
Хто СВОЇХ лишає -
Тому на Землі і в Небі
Прощення немає !"
17.11.2019 р.
