Мої руки і ноги вкотре за цей вечір холодні. Не тому, що мила посуд у крижаній воді, не тому, що на дворі панує Осінь чи не ввімкнули опалення в нашій багатоповерхівці. Вони змерзли, бо ти давно їх не пригортав до своїх грудей.
•
Моєю спиною біжать холодні мурахи і якось дивно після них я вкриваюсь прошарком «інею-криги». Причина тому не крики сусідів за стінами, не страхітливе щось по ТБ і навіть не застуда. Дивина відбувається зі мною, бо ти давно мене не обіймав.
•
Мої губи потріскалися, почали сіріти й стали неприємними самій мені. Я згризаю легенько засохлу шкіру і на тих місцях мимоволі червоніє. І все не через мої прогулянки вітряним парком, не через мою забудькуватість пити воду і не через те, що я їх попекла гірким перцем, коли невдало приготувала вечерю. Мої губи стали такими, адже ти давно їх не цілував.
•
Моє волосся потускнішало, поступово випадає і вже не таке кучеряве, як ти любиш. І цього разу я не промазала з вибором шампуні/маски, не попалила вирівнювачем (бо ж ти забороняєш ним користуватись) і навінь не авітаміноз вбиває волосяні цибулини. Ти просто давно не заплітав моїх кучерів і не казав, наскільки приємно вони пахнуть.
•
Моя шкіра стала лущитись, набула синюватого відтінку й вкрилася легкою сіточкою із вен. І я не виню в цьому відсутність моря у моєму житті (на нього я вже не дивилась 7 років), не кажу, що десь промерзла чи то пішла алергічна реакція на новий давно забутий крем, який колись купила по акції. У цьому винен ти, бо давно не проводив по мені пальцями.
•
У моїй голові перевертається мільйон думок. Не тому, що мені немає чим зайнятись, не через мою творчу й дурнувату натуру і не виною цьому ще одна недочитано-перечитана книга. Усе тому, що ти зранку пішов.
•
Але ввечері ти повернувся. Усміхнений, з трояндою в руках. Ти так солодко в волосся моє носом ткнувся, обійняв, поцілував, пальцями провів, поклав мої долоні на свої груди і змінив мене. Із сірої, змоклої від осіннього моросіння, пригніченої на усміхнену, сповнену сил і натхнення, любові, турботи й поезії.
•
Аби довше пам‘ятати цю мить я лягаю поряд з тобою, скручуюсь калачиком і гріюсь. (Напевно, колись ти добре нагрішив, бо ж тепер постійно віддаєш тепло моєму зимному тілу). І під спокійне дихання твоє я засинаю.
•
Зранку я не одразу розумію, яка ж я. Бо я ще із заплющеними очима, під нашою ковдрою, на твоєму місці.
ID:
854727
Рубрика: Проза
дата надходження: 14.11.2019 22:03:32
© дата внесення змiн: 14.11.2019 22:03:32
автор: Yuliia Opanasiuk-Borovska
Вкажіть причину вашої скарги
|
