|
Великая и одинокая Сима Бирман: трагическая судьба незаслуженно забытой актрисы, которую называли призраком Фаины Раневской
Тощая, бледная с огромным носом Сима Бирман блистала на театральной сцене и в кино, и многие называли её величайшей актрисой мира. Она же всю жизнь поклонялась своему учителю Станиславскому и рвалась к нему даже из психбольницы, где оказалась под конец жизни.
В конце девятнадцатого века в многонациональной семье кадрового военного Бирмана родилась девочка. Бог не наделил маленькую Симу ни каплей привлекательности. Черты ее лица были резкими и грубыми. Когда Серафима подросла, дети не хотели с ней играть из-за отталкивающей внешности, и тогда девочка твердо решила стать артисткой, потому что была уверена: некрасивых актрис не бывает.
Театральный талант
По окончании гимназии в родном Кишиневе Сима поехала погостить к сестре в село. Каждый вечер девушка устраивала представления для местных жителей, куда однажды пришел владелец имения, находившегося неподалеку. Несмотря на неординарную внешность Симы, ее орлиный нос, сутулость и неуклюжесть движений, было в ней что-то такое гротескно-трагическое, что заставляло души зрителей трепетать. Состоятельный хозяин имения, разглядевший в девушке театральный дар, предложил ей поступать в театральную школу и даже оплатил ее обучение.
Нескладная провинциалка в странном одеянии, на которую оборачивались с удивлением студенты, не сомневалась, что обязательно будет играть на сцене. Ведь смогла же когда-то великая Стрепетова, горбатая от рождения, покорить Петербургских театралов.
Первый просмотр, сцену из Шиллера, Серафима с треском провалила. Настойчивая абитуриентка не отчаялась, а стала настаивать, чтобы ей разрешили повторный просмотр. Чтобы избавиться от этой несуразной девицы, члены комиссии предложили ей сыграть сцену соблазнения. Как могла это сделать неопытная шестнадцатилетняя девушка, за плечами которой не было ни одного намека на роман?
Сима закурила сигарету, зазывно тряхнула головой, подсела к одному из преподавателей, томно вздохнула, невидимым движением подтянула юбку, оголив колени, и заглянула ему в глаза с таким вдохновением, что мужчине показалось, что к нему приближается бывалая дама из-под “красного фонаря”. Он закричал:”Верю!” Тогда будущая звезда сцены еще не знала, что это был сам Станиславский.
Приемная комиссия во главе с Константином Сергеевичем приняла единогласное решение, что Бирман актрисой быть! Ее зачислили в штат Художественного театра столицы. Серафима Германовна всю жизнь боготворила и обожала своего учителя и наставника сценического искусства. Она преклонялась не только перед его талантом служителя Мельпомены, но и сложным искусством быть настоящим человеком, читающим души. Как вспоминала позже сама актриса, Станиславский был, пожалуй, единственным, кто не пренебрег ею, а разглядел в неуклюжем существе редчайший самородок. Только рядом с мэтром Сима забыла свои горькие детские слезы около зеркала и школьные годы, когда мальчишки кричали, что ее нос на семерых рос, а одной достался.
Константин Сергеевич стал для Бирман всем: отцом, учителем, Богом, ее религией. Эта религия была ее путеводной звездой до конца жизни, ведь даже, уже будучи в психиатрической лечебнице, Серафима рвалась к своему божеству.
В 1913-ом актриса подружилась с такими людьми, как Михаил Чехов, Евгений Вахтангов, Софья Гиацинтова и Алексей Дикий. Это была группа молодых единомышленников, которые стали основоположниками студии МХАТ. Это была первая студия, пронизанная идеями их любимого педагога - реформатора театральной системы.
Спустя некоторое время у последователей Станиславского появились некоторые разногласия с учителем. Он считал, что это нормальное явление для талантливых и ищущих людей, поэтому на основе первой была создана вторая студия МХАТ, что позволило ее актерам сохранить свою уникальность.
Здесь Бирман проработала двенадцать лет. В этом театре она достигла вершин творческого мастерства, и пресса впервые назвала ее гениальной актрисой. О ней писали, что она фантастически умеет изображать духовное уродство, страшную ярость или наивное шарлатанство. Серафима Бирман стала мастером минутного перевоплощения, чем удивляла и пленяла своего зрителя.
Когда актриса выходила на сцену, ее физические недостатки уходили на второй план. В ее уродстве сияла духовная красота необычайной силы, пример тому - ее Васса Железнова.
Отказавшись от простого женского счастья и посвятив себя театру, Бирман позиционировала себя как ангел небесный. Возможно, это была самоирония, которой женщина прикрывала свою неудачно слепленную природой внешность. Однажды Серафима пришла на студенческий капустник в белом одеянии с крыльями за спиной и нимбом над головой. Она вела себя так, словно неземная красота соизволила спуститься с небес на грешную землю. Окружающие смеялись до упаду, а “ангел” свысока и с достоинством взирал на них. Таково настоящее искусство - вжиться в роль и не снимать маски.
К 1936 году обстановка между властными структурами и руководством МХАТа накалилась до предела. После отъезда Михаила Чехова за границу труппа подвергалась постоянной травле, а репертуар был объявлен не соответствующим идеологии партии.
Когда МХАТ закрыли, Серафима Георгиевна сначала перешла в Театр Московских профсоюзов, где служила режиссером, а в 1938-ом - в Ленком.
Если сцена театра была для Бирман домом родным, то съемки в фильмах давались с трудом. Не потому, что не хватало таланта, а потому, что актриса не терпела штампов, фальши и полутонов. Именно поэтому у Бирман возникли разногласия с режиссером Эйзенштейном. Одно время она даже не могла выносить его вида и общалась с ним только в письменной форме.
Сергей Михайлович терпеливо относился к чудачествам звезды. Другую актрису он на ее месте не видел, - именно ее экспрессия и демонический шарм покорили режиссера. Так в творческих разногласиях родился несравненный образ русской боярыни Старицкой.
Последние дни жизни великой актрисы были очень трагичными. Ее, почти ослепшую и плохо осознающую действительность, поместили в психиатрическую больницу. Наследников у нее не было, друзья ушли в небытие. Но до последнего своего дня она за зарешеченными окнами продолжала репетировать сцены из “Синей птицы”...
Перевела на украинский язык 26.02.19 8.00
Источник: https://kulturologia.ru/blogs
Велика і самотня Сіма Бірман: трагічна доля незаслужено забутої актриси, яку називали примарою Фаїни Раневської
Худа, бліда з величезним носом Сіма Бірман блищала на театральній сцені і в кіно, і багато хто називав її видатною актрисою світу. Вона ж все життя поклонялася своєму вчителеві Станіславському і рвалася до нього навіть з психлікарні, де опинилася під кінець життя.
В кінці дев'ятнадцятого століття в багатонаціональній сім'ї кадрового військового Бірмана народилася дівчинка. Бог не наділив маленьку Сіму ні краплею привабливості. Риси її обличчя були різкими і грубими. Коли Серафима підросла, діти не хотіли з нею грати через відразливу зовнішность, і тоді дівчинка твердо вирішила стати артисткою, бо була впевнена: некрасивих актрис не буває.
Після закінчення гімназії в рідному Кишиневі Сіма поїхала погостювати до сестри в село. Щовечора дівчина влаштовувала вистави для місцевих жителів, куди одного разу прийшов власник маєтку, що знаходився неподалік. Незважаючи на неординарну зовнішність Сіми, її орлиний ніс, сутулість і незграбність рухів, було в ній щось таке гротескно-трагічне, що змушувало душі глядачів тремтіти. Заможний господар маєтку, розгледів в дівчині театральний дар, запропонував їй надходити в театральну школу і навіть сплатив її навчання.
Нескладна провінціалка в дивному вбранні, на яку оберталися з подивом студенти, не сумнівалася, що обов'язково буде грати на сцені. Адже змогла ж колись велика Стрепетова, горбата від народження, підкорити Петербурзьких театралів.
Перший перегляд, сцену з Шиллера, Серафима з тріском провалила. Наполеглива абітурієнтка не зневірилася, а стала наполягати, щоб їй дозволили повторний перегляд. Щоб позбутися від цієї безглуздої дівиці, члени комісії запропонували їй зіграти сцену спокушання. Як могла це зробити недосвідчена шістнадцятирічна дівчина, за плечима якої не було жодного натяку на роман?
Сіма закурила сигарету, ззовні похитала головою, підсіла до одного з викладачів, томно зітхнула, невидимим рухом підтягла спідницю, оголивши коліна, і заглянула йому в очі з таким натхненням, що чоловікові здалося, що до нього наближається бувала дама з-під "червоного ліхтаря ". Він закричав: "Вірю!" Тоді майбутня зірка сцени ще не знала, що це був сам Станіславський.
Приймальна комісія на чолі з Костянтином Сергійовичем прийняла одноголосне рішення, що Бірман актрисою бути! Її зарахували в штат Художнього театру столиці. Серафима Германівна все життя обожнювала і любила свого вчителя і наставника сценічного мистецтва. Вона схилялася не тільки перед його талантом служителя Мельпомени, а й складним мистецтвом бути справжньою людиною, читаючою душі. Як згадувала пізніше сама актриса, Станіславський був, мабуть, єдиним, хто не знехтував нею, а розглядали в незграбному істоті рідкісний самородок. Тільки поряд з метром Сіма забула свої гіркі дитячі сльози біля дзеркала і шкільні роки, коли хлопчаки кричали, що її ніс на сімох ріс, а одній дістався.
Костянтин Сергійович став для Бірман всім: батьком, учителем, Богом, її релігією. Ця релігія була її провідною зіркою до кінця життя, адже навіть, вже будучи в психіатричній лікарні, Серафима рвалася до свого божества.
У 1913-му актриса подружилася з такими людьми, як Михайло Чехов, Євген Вахтангов, Софія Гиацинтова і Олексій Дикий. Це була група молодих однодумців, які стали основоположниками студії МХАТ. Це була перша студія, пронизана ідеями їх улюбленого педагога - реформатора театральної системи.
Через деякий час у послідовників Станіславського з'явилися деякі розбіжності з учителем. Він вважав, що це нормальне явище для талановитих і шукають людей, тому на основі першої була створена друга студія МХАТ, що дозволило її акторам зберегти свою унікальність.
Чудова актриса Сіма Бірман.Тут Бірман пропрацювала дванадцять років. У цьому театрі вона досягла вершин творчої майстерності, і преса вперше назвала її геніальною актрисою. Про неї писали, що вона фантастично вміє зображати духовне каліцтво, страшну лють або наївне шарлатанство. Серафима Бірман стала майстром монетного перевтілення, ніж дивувала і захоплювала свого глядача.
Коли актриса виходила на сцену, її фізичні вади йшли на другий план. В її потворності сяяла духовна краса надзвичайної сили, приклад тому - її Васса Желєзнова.
Відмовившись від простого жіночого щастя і присвятивши себе театру, Бірман позиціонувала себе як ангел небесний. Можливо, це була самоіронія, якою жінка прикривала свою невдало зліплену природою зовнішність. Одного разу Серафима прийшла на студентський капусник в білому вбранні з крилами за спиною і німбом над головою. Вона вела себе так, немов неземна краса зволила спуститися з небес на грішну землю. Навколишні сміялися до упаду, а "ангел" зверхньо і з гідністю дивився на них. Таке справжнє мистецтво - вжитися в роль і не знімати маски.
До 1936 року обстановка між владними структурами та керівництвом МХАТу загострилася до краю. Після від'їзду Михайла Чехова за кордон трупа піддавалася постійному цькуванню, а репертуар був оголошений, що не відповідає ідеології партії.
Коли МХАТ закрили, Серафима Георгіївна спочатку перейшла в Театр Московських профспілок, де служила режисером, а в 1938-му - в Ленком.
Якщо сцена театру була для Бірман будинком рідним, то зйомки у фільмах давалися важко. Не тому, що не вистачало таланту, а тому, що актриса не терпіла штампів, фальші і півтонів. Саме тому у Бірман виникли розбіжності з режисером Ейзенштейном. У свій час вона навіть не могла виносити його виду і спілкувалася з ним тільки в письмовій формі.
Сергій Михайлович терпляче ставився до дивацтв зірки. Іншу актрису він на її місці не бачив, - саме її експресія і демонічний шарм підкорили режисера. Так в творчих розбіжностях народився незрівнянний образ російської боярині Старицької.
Останні дні життя великої актриси були дуже трагічними. Її, майже осліплу і погано усвідомлюючу дійсність, помістили в психіатричну лікарню. Спадкоємців у неї не було, друзі пішли в небуття. Але до останнього свого дня вона за загратованими вікнами продовжувала репетирувати сцени з "Синього птаха" ...
Джерело: https://kulturologia.ru/blogs
Переклала на українську мову 26.02.19 8.00
ID:
854310
Рубрика: Проза
дата надходження: 11.11.2019 07:32:32
© дата внесення змiн: 11.11.2019 07:32:32
автор: Тома
Вкажіть причину вашої скарги
|
Щиро дякую за підтримку!
