Жовтнева мить уже промайнула
І листопад тепер заправляє.
Жовтень, ти так нас скоро покинув,
Та й і Бабине літо минає.
В саду дерева сумні та голі.
Їх Осінь гарно розмалювала,
Та листопад пощади не знає,
Останній лист з дерев обриває.
В полі хизується ще береза,
Яка сніжно-білу кору має.
І радіє щиро, бо до неї
Дубок віти свої простягає.
Червоніють грона на калині ,
Які заморозків ще чекають.
Бо тоді їх ягоди червоні
Гіркоту, що є в них, повтрачають.
Сумно осінній ліс виглядає,
Не чути тут пташиного співу.
Ніби заснуло усе навкруги
І життя лісового немає.
Та знаю, що знову прийде весна,
І природа навкруг нас проснеться.
Закує сиза зозуля в лісі,
А ехо по горах розійдеться.
.
Та тільки картина ця недовготривала. І буде скоро намальована тільки білою фарбою. 
Осіння, душевна краса у цьому чудовому вірші! 
