|
Таке в віках народжене сказання:
Як може стати лицарем поет
І цілий світ звільнити від страждання.
Та й це лише епіграф, не куплет...
----------------------------------
У ближніх царствах, чи в державах дальніх,
Чи може в давнині, чи може ні,
Чи тільки в відображеннях дзеркальних
Було все це, чи дійсне в наші дні,
Була земля свободна та щаслива,
Були поля, і небо, і вода.
Зростало людство вільне та вродливе,
Де міць тверда, та горе - не біда.
Раділи щиро, разом працювали,
Та гуртувались, якщо супостат.
Серця та душі у любов єднали,
Тому й не знали перешкод та вад.
Та навкруги джерел тепла та світла
Є світ насильства, грабежів та вбивств -
Ота спільнота паразитів підла
З князівств, імперій, царств та королівств.
Бо так ведеться завжди в цьому світі:
До влади рвуться, наче хижаки,
Щоб роз'єднати землю родовиту,
Нікчемні злобні й жадібні князьки.
Отак і тут ті кляті кровососи
Весь час кружляли зовні та навкіл.
Та смерть свої напоготові коси
Тримала задля гір кривавих тіл.
Та в найхитріших зброя є сильніша,
Ніж арсенал мечів, сокир та стріл.
Бо лестощі, брехня й підступність лише,
Руйнують й найміцніший частокіл.
Отож вони весь час щось затівали:
Скарбом манили міфів золотих,
Чи ворожнечу скрізь провокували,
Чи лестили найкращими за всіх,
Та всі лише одне метою мали:
Щоб мир та спокій канули в імлі,
Коли ж всі разом сили об'єднали,
То сталось лихо на отій землі.
Собі часток намітивши доволі,
Що споконвіку в мріях стерегли,
На долю людства та країни долю
Начхали, та у пекло потягли.
Та став навколо справжній жах та смута,
Як кожен рвав країну на шмати,
Та люди шаленіли зі спокути,
Та вся країна вила од біди.
А бонзи тільки руки потирали:
Цього ж і треба, щоб здолати світ,
Як люди наче б стадо спрямували
Бездумно в пастку під суцільний гніт.
----------------------------------
Та є ж й такі, що вільний розум мають
Натхненну думку та незламний дух,
Що в тиші до пори перебувають
Та спокій мають за всесвітній рух.
Отож серед дерев, джерел та неба
Жила громада вільних піснярів.
В творінні був і сенс їй, і потреба
Лунанням у поезію та спів.
І був їм дар Небесного прозріння
Та розуміння правди крізь брехню,
Та силу й міць рослин, тварин й каміння,
Землі й води, та вітру і вогню.
Жили як в схроні вдалині від шквалу,
Що панував щосили навкруги
Та сіяв лють безглузду та зухвалу,
Щоб вся земля ридала від туги.
Та час прийшов, і стало зрозуміло,
Що цей хаос нікого не мине.
Тож треба конче братися за діло
Яке наразі є найголовне.
------------------------------
І зашкварчав в печах метал киплячий
Кувати зброю, а не струни вже,
Бо є межа у навіть найтерплячих,
З якої гнів, що хай бог береже..!
Й пішли з печей мечі, щити та стріли,
Ножі, сокири й панцири важкі,
А замість флейт, щоб вороги тремтіли -
Горнила, роги, дзвони й тарілки.
Та стали миттю лицарями кари
Вчорашні служки пустощів та муз,
Щоб розігнати над землею хмари
Та розірвати жмут пекельних уз.
Загони згуртувалися в дружину
Та ватажком був обраний поет.
І вийшла рать позбавити країну
Ворожих справ й прихованих тенет.
І грянув бій на всій землі страждальній,
І не було безжальніших за них.
У всі боки летів їх бур навальний
Та розкидав гидоту наче жмих.
І в переляку та в жаху твариннім
Побігли, хто від страти услизнув,
Звідкіль приперлись у ясну країну -
Хто в схід, хто в захід - у зворот рванув.
І знов земля та волею розквітла
Без паразитів, гніту та брехні.
А ватажок – поет і лицар світла
Пішов. В легенди, в славу, у пісні.
------------------------------
Коли та де це все було – хто знає,
Чи наяву воно, чи уві сні…
Тому й імен їх світ не пам’ятає:
Це так давно було, а може й ні…
©~GV~31/5.11.19/
ID:
853830
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.11.2019 13:49:38
© дата внесення змiн: 27.02.2023 11:00:19
автор: Gnat Valjorny
Вкажіть причину вашої скарги
|
та ще й про таке наболіле 
респект
