Небо похилилось низько- низько,
Блимають свинцевих хмар очиська,
Душу ніжну – шматою під праску,
Справжнє замуроване під маску,
Кисню бракне й бракне у легенях
І синиця вирвалась зі жмені,
Сонце вже, здається, зовсім гасне…
Не втрачай надії передчасно.
Там, де зачинились перші двері –
Дасть Господь наповнення артерій.
Не одні відкриє серцю взори,
Душу вбравши у життя узори,
І плече надійне, і драбинку,
Й сон спокійний – на твою перинку.
Не втрачай надії, не лякайся.
Віру загубить остерігайся.
Де одні зачинять – вчинять інші,
Нині у сідлі, а завтра – піші.
Бідним і знедоленим розраду
Дасть Господь – приймай усе лиш радо.
Дякуй і за радість, і за сльози –
Подивують ще метаморфози...
Не залишить у біді Отець,
Терни змінить лавровий вінець.
2 листопада 2019
(с) Валентина Гуменюк
Потрібно вірити і надіятись на краще. Дуже зачіпили душу віршем Валентиночко. 
Чудові думки, пройняті вірою... Дуже гарно! 
Цікаві, мудрі Ваші роздуми! 
