А ти знаєш, що восени зорі так само сіяють,
Їм, далеким, до осені взагалі байдуже…
Вони не просять і нічого взамін не чекають,
Просто яскраво горять і згорають, мій друже…
І собаці твоєму, який дома вірно чекає -
Байдуже до злетів, падінь та емоцій…
Він просто любить тебе і хвостом махає,
Не задумуючись про збільшення власних порцій.
Байдуже сусідам в під'їзді і продавчині,
Тим, кому кожен день «Добрий день!» бажаєш…
Байдуже хлопчині у порваній сорочині,
Якого з дитинства свого виглядаєш…
Байдуже усім…, бо що вони? Хіба зауважать,
Коли раптом «Добрий день!»чути перестануть?
Що для них твоя душа важить?
Що з ними буде, як тебе не стане?
Що буде зі мною, як ти зникнеш назавжди?
Що буде зі мною? Та мені байдуже…
Коли кохання одне на двох справжнє,
Йдуть назавжди обох, мій друже…
