Одягнуся потепліше і прийду до тебе, Осінь.
Зафарбую білі прядки у своєму я волоссі.
Прихоплю вина з собою: не з порожніми ж руками!
Будем грітися глінтвейном і ділитися думками.
Розкажу свої тривоги, пані Осінь кароока,
Не люблю вітри холодні. І дощі - така морока!…
Не люблю, як плаче небо, сірі хмари нависають,
Листопадові тумани, вже тепла не обіцяють.
Шелестить опале листя, шепотить щось під ногами,
Вихідний. Неділя. Осінь. Я сьогодні встала рано
І прийшла: стрічай же, пані. Мирову складем угоду.
Я пишу для тебе вірші - ти даєш теплу погоду.
Не щодня, але так треба серцю сонечка проміння!
Та і ти, де правду діти, в дні такі просто богиня!
Маю гріх... Тебе раніше не любила, пані Осінь,
Аж поки років тривоги вкрили інеєм волосся.
Я прийшла до тебе, чуєш?! Ми рідня, як не крути.
Ми з тобою дуже схожі: жінка – я, і жінка – ти!
