Пробач мені, мамо, я став вже дорослим.
І ти вже не та, сивина у волоссі...
Так швидко час плине й життя разом з ним,
Та завжди для тебе я буду малим.
З дитинства хорошого тільки навчала,
Та от двадцять перша вже осінь настала -
Не тими очима дивлюсь на життя,
Життя це згорає, згасаю в нім я.
Є речі, яких не навчиш ти ніколи,
Не вчать цього ні інститути, ні школи,
Лиш досвід мій власний, мої помилки
Покажуть мені, де звернув не туди.
І навіть якщо я зіб'юся з дороги,
В життєвім шляху все ж наткнусь на пороги,
То я за порадою завжди прийду,
Хоч де б ми не були, тебе я знайду.
Повір мені, мамо, давно я вже виріс,
Хоч щастя дитяче кудись вже поділось...
Не плач, рідна, і не вмивайся слізьми -
Для мами завжди діти будуть дітьми.
Ти спати лягай, не чекай мене, мамо,
Я прийду додому вночі або рано,
Як сонце світитиме вже за вікном,
І знов буду пахнути димом, вином.
Пробач мені, мамо, я став вже дорослим.
І ти вже не та, сивина у волоссі...
Та став не таким, як хотіла би ти -
Я виріс вже, мамо, і це на завжди...
04.10.2019
ID:
850325
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 04.10.2019 13:17:47
© дата внесення змiн: 04.10.2019 15:55:48
автор: grotath
Вкажіть причину вашої скарги
|
