Зі мною доля в піжмурки гуляла,
То я ховавсь, а доленька шукала,
То доленька ховалася моя,
Вже кілька літ іі шукаю я.
Вже інколи я й сам себе питаю,
Невже у мене доленьки немає?
Чому ти доленько така сумна?
Надворі осінь, а прийде зима...
До кого тоді серцем пригорнуся?
Кого зігрію я своім теплом?
З ким радістю і смутком поділюся?
Щоб легше жити нам було обом.
А може ти у квітах заховалась?
В найкращих квітах, доленько моя,
І так, немов дівчина закохалась,
Та й ждеш, коли прилину серцем я?
А осінь гонить хмароньки осінні,
І сіє в душу смутку холоди,
Чекаю доленьку у настроі весільнім,
Куди ж ти ділась, доленько, куди?
Зі мною доленька у піжмурки гуляє,
Та вірю я, знайдеться ще вона,
Бо у житті інакше не буває,
Бо після зим приходить знов весна.
Спасибі Танічко за такий гарний, такий щирий коментар.
Ну як після цього не напишеш гарного вірша?!
Радий що в мене є такі друзі, які мене так розуміють.
Щастя Вам, натхнення, теплоі осені і сонячноі любові.
ОПТИМІСТИЧНО! І хоч доля у піжмурки гуляє... та після зим приходить знов весна.
Нехай Ваше серденько зігріває теплом і щастям не тільки весна, а будь-яка пора року
Вражений, пане Андріє, Вашими рядками... Стільки глибини і змісту... Здавалося б, так просто і водночас лаконічно... Дякую, Маестро! З Вашого дозволу забираю собі... І ще одне, мабуть, це повне співпадіння, але про Долю ми з Вами написали в один і той же день... Хоч і думки різні, але все ж про неї, про Долю...
Та доля Ваша Вас не покидала,
Вона завжди вірші з Вами складала.
В вечірній час і в світлий ясний день
Співала з Вами радісних пісень.
І випромінювала іскорки любові
У кожній букві вІрша, в кожнім слові...
Людина Ви - великої душі
Бо пишете такі гарні вірші
Андрюша!) Такой оптимистичный стих,просто прелесть!))
Конечно же ,после прохлады и в природе и в отношениях - приходит и ЖАРКАЯ пора!)))
Спасибо Вам,Андрюша за позитив,который несёте на эти страницы сайта!)))