Інакше не буде,
От тільки так, як буде.
Даремно колишуться ваги,
Із рішень, бо серце забуде,
Той сумнів закоханий в зраду...
..........
Інакше не буде, лишень закарбована вічність.
Скрижалей багато, полотна застануть життя...
Інакше не буде, зітерти б усю потойбічність,
Нестерпну, що вкрала буття...
........
Інакше не буде, тепер ти все бачиш насправді.
Всі твої жертви зникають безслідно, нащо?
От тільки тобою - частинки із сонця, не варто...
Скрижалі карбувати ні про що...
Стрічки першого стовпчика живуть самі по собі... я би зайшла інакше..
Інакше не буде... буде все , як є.
Твої не потрібні поради.
На вагах стосунків, чомусь виграє
той сумнів, закоханий в зраду
Не вмію відповідати під коментом, коли так важко... потрібно вигнати думки, закрити очі і увійти в вашу історію, проживаючи її в голові, маючи бажання перенести історію на папір, слова починають самі шукати Риму і ритм. Їх лише потрібно відчути... ритм вашої історії.
Мені допомагає. А коли мозком починаєш писати ... то фігня виходить
ви знаєте, я б напевне хотіла ділитись дійсно хорошим позитивом
але пишеться те, що відчувається,станом душі
тому воно аж ніяк не може йти від мозку)
ритм таки справді треба відчути, як хочеться розуміти і розмір подає йому руку)
але можливо проникатись аж надто, просіювати крізь, це важко
написано щиро, але в не дуже радісні хвилини, вихлюпнулось і все...
можливо це навіть не вірш, а так - думки в голос)
спасибі вам, за такий змістовний коментар
позитиву і гарного настрою
сумнів, закоханий в зраду - це щось особливе. ти так будуєш речення, що тричі повертаюсь і читаю по-новому, зовсім інакше. поправ, будь ласка, скрижалі: у родовому буде - скрижалей
Квітка)) відповів на коментар Ulcus, 20.10.2019 - 21:45
спасибі що читаєш
і правиш
от тільки як не воювала з останнім реченням, а війна не закінчується...
от щось так намудрувалось , що карбоване і все
нічого не спадає на думку
Глибокозмістовні рядки... Так і є, на жаль. Шкода, що так....Та голу правду змалювали
Квітка)) відповів на коментар Льорд, 23.09.2019 - 22:33
Ви знаєте, є такі люди, на яких ми витрачаємо свій час, себе, і спогади, а виявляється, що марно...
А головне вони йдуть, прихопивши частинку вашого сонця з собою, бо ви ж його і самі віддали...
Проте після таких віршів, однозначно краще)
Спасибі вам