Знов розгорнула чорні крила,
Домівки всі, теплом залила.
Така близька і незбагненна,
Немов чаклунка, незнищенна.
Мене ніколи не лишила,
І душу вже не раз зашила.
Безжально-ніжна, темно-сніжна,
І врешті, завжди дивовижна!
Вже мерехтять усі світила,
Щоб її врода майоріла.
Як прийде, то й билинка кожна,
Пізнає вмить на що спроможна.
