Незворушлива поезія моя...
Так завжди, коли ти взагалі не той...
Я не в тих світах-думках, не в тих краях...
Отакий собі дивак — антигерой...
Ні протестів, ні жалю до себе в ній,
Хоч, насамперед, здається — саме так.
Не літав давно, бо довго на землі
Й не забуду той політ усе ніяк...
А життя — суцільне виправдання тут,
Хоч не виправдаєш те, чого нема,
Розпач-хміль та скептицизму тьмяний брют
Помилково розпиваються й дарма.
Щось не те, де звикли мислити отак,
Де усі давно розставлено крапки,
Все обведено й підкреслено (дивак!)
Навіки!..
А що віки, чиї віки?!
