Я жінка-осінь трішечки похмура,
І вітряна , як часом це бува.
В мене прикра вдача і натура,
Помилки роблю , як і всі, - жива!
Та не завжди воно отак буває...,
Бо моє серце здатне так любить,
Що мої вади ближні забувають,
Добро дарую кожен день і мить.
Дітей люблю своїх я до безтями ,
А внуків , Боже , то не має слів!
Іду життям , мов стиглими житами,
І з гордістю дивлюся на синів.
Вже моя осінь холодами віє,
І скоро вже поверне до зими...
Тривожно так ... І серце терпко мліє,
Із кожним роком старіємось ми.
Щедрі роки нам осінь дарувала,-
Врожаї , що зібрала на віку.
Я жінка-осінь ! Я багата стала!
Вже не веду своїм літам ліку.
