Щоночі запрошують зорі
летіти до інших світів.
Очікують безліч історій,
й цікавих пригод поготів.
Світів, де замріяні люди,
більш людяні, ніж наяву,
де радість і усмішка всюди…
Здається лиш там і живу.
А отже коли небокраю
проміння торкається знов –
здається, що я засинаю,
та бачу страждання і кров.
Як муки пекельного болю
комусь додають сивини.
Та змушені битись за волю
незламні й відважні сини.
Де темрява клята лютує
і меншає справжніх людей,
де правду ніхто не цінує –
на ній не заробиш грошей.
Мені усміхається сонце
і кличе до нових подій…
Та я зачиняю віконце…
Це сон. Лиш не певен, що мій.
Примариться ж пошесть всіляка.
Так соромно – аж до вини.
Так боязко – до переляку...
Хто вигадав тільки ті сни?
Хоч іноді світ і жорстокий,
та повен безмежних надій.
Хай мертвим лишається спокій –
живим світ любові і мрій.
