Я не пробачу ніколи ординському кату,
Сліз материнських, а ще не пробачу сиріт!
Тих, кому більш не відчути вже, як це кохати!
Батька, що й досі на сина чека край воріт!
Я не пробачу, спотворену правду з екрану,
Біль, що п’ять років нам всім не дає продихнуть.
Хижим круком розтривожену втратами рану,
Горя вдовиного, ночі гірку каламуть!
Січ Запорізьку, Батурин – я теж пам’ятаю!
Крути, І Мор той голодний на нашій землі.
ІЛ у Луганську, що в серці моєму палає,
І Іловайськ той розстріляний в чорнім котлі,
ДАП і Дебальцево, зранене вирвами поле!
Пам'яттю жертв українців пектиме мені.
Я не пробачу ординському кату ніколи,
Тих тисячі, що навіки лишились війні!