/ Віршована розповідь /
Жить в село я перебралась…Довкола краса
Біда, зразу закохалась…. Аж в очах роса.
Скажу сльозинки від щастя…. Буду не одна
Мабуть вийти заміж вдасться… Тепер не сумна.
Від сусідів ледь не вмліла…Відразу від двох
Аж голова заболіла… Серденько тьох-тьох
Іван начищав чоботи… В дитсадочок йду
Степан вечором з роботи… Стрічав на біду…
А чи може то на радість… Обох я люблю
Нехай інших бере заздрість… Кайф від них ловлю.
А учора по обіді …. Разом чай пили
Криві обличчя, аж бліді… Зуби зціпили….
Бачу обоє підстриглись… Думаю собі
Хоч ці б півні не побились, кому сказать -НІ
У очах в кожного злоба немовби маяк
Ото біда, кого вибрать, не можу ніяк!
Іван стільчик підставляє… За руку трима
Степан чаю наливає…. Рада обома!
Часті гості вечорові, сто грам смакують
А потім пісень заводять, серця лікують…
Доні нині ж надоїли… Часті гості ці
Хай би врешті зрозуміли…. Часи не прості
Треба вибір вже зробити… Й машину купить
Мені й мамі догодити, це зможуть зробить?
За столом вона хитренько на всіх погляда
Сміло пальцем посварила,» Може досить ма?!
Нащо тобі зразу двоє, давай вибирай
Хто машину подарує? І розмовам край!
За того й виходь вже заміж, будемо круті
Тут чай п`ють, їдять цукерки, чи може скупі?
Скільки можна вам годити, (пельмені) ліпить
І мені так надоїло, ногами ходить.
Уже осінь на порозі, у школі дзвінок»
Мала швидко у дитячу, принесла вінок…
« Гайда сватайте, давайте, маму вам віддам
Хто ж не згідний з вас зі мною, залишиться сам!»
Іван чуба покуйовдив і в двері хода
Степан засіяв, як сонце, «Тож моя згода!
Правда, не куплю дорогу, маю лиш на Джип»
Він геть від радості тої, здалося охрип….
Немов рак розчервонівся,» Доню, дякую!
Наважитись боявся я, вибач пню цьому!
Вона ж очі десь повела, погляд лукавий
«Та на нього ти не схожий, дядько ще славний!
І я, як підросту, собі знайду схожого
Щоб красень й не скупий, для мене пригожого!».
Ото доня, що сказати, кров до обличчя
Чи сміятись,чи стерпіти?- «Є протиріччя?
Степан сміливо…. І весело, сказав гучно
«Тож завтра й до РАКСу, підем благополучно!»
Не думала й не гадала, ні я, ні доня
Що в селі випало жити, тут моя доля….
Де ж смілості набралась? Я й сама вдивляюсь
На вік, думки дорослі, все ж нею пишаюсь…
Червень 2019р.
Интересный рассказ!!))
Немного улыбнуло то,что доця - маму сватала ...)) Я когда-то тоже так искала себе отца,а к маме приводила ЖЕНИХОВ на" испытание"!!))))))
Очень смешные истории бывали...))))
Спасибо Вам,Ниночка!))) Вас так приятно читать!)
Та й мама теж - розумниця! 
Гарна, дотепна розповідь, а головне - щасливий вінець 
