|
Доброго часу! Минуло уже декілька днів, як я пробую адаптуватися до того, що твориться за вікном.
Я вже звик до будинків, флори та фауни, але не до людей.
У перший день свого перебування у Львові я не зрозумів, що робиться, коли переходив дорогу. Здавалося, куди ж він пре, коли так яскраво горить зелене світло для пішоходів?
У мене таке враження, що люди тут переплутали багато понять.
Чомусь вони не байдужі до того, як виглядає перехожий, оцінюючи його з голови до ніг, але їм байдуже, коли він непритомніє.
Вразі якихось незручних ситуацій в Європі одразу ж вибачаються за легкий недоречний помах руки чи доторк, який у нас в країні часто увінчується масою прокльонів чи конфліктом з мордобоєм, потьоками шмарків та крові.
Можливо, комусь різатиме око те, що я відокремив нас від Європи. Це все було зроблено зумисне, бо де ще є країна, яка продає одяг з Європи в Європі?! Хворіє комплексом меншовартості та називає туристичні міста європейськими назвами? Масово скупляє дорогі бренди, плюючи на національні надбання, які слава Богу у нас так-сяк, але ще збереглись?
Ми фанатієм від закордонних слів та назв, які ліпимо усюди. Не розбираючись звідки вони взагалі долетіли, навіть якщо вони прямо із Москви.
У нас я зустрічав безліч підлітків, які слухають на максимальній гучності свої переносні колонки, які просто-таки «виригують руский мир». Їм байдуже, що навколо ціла купа людей та дітей, які слухають мати.
Звісно ж я бачив таких самих підлітків і біля моря, які також мали такі ж колонки, але їхня музика грала набагато тихіше і з неї лунала хорватська мова.
Річ тут навіть не так у мові, як у свідомості, оскільки при правильній свідомості ніхто не скаже, що я своїм реченням вгорі когось чи щось утіснив.
Можливо, ви подумаєте, що я ідеалізую всі місця, де нас нема, але я стверджую, що рагулів вистачає усюди. Мені не хочеться гратися в гру із категоріями «наші» та «їхні». Чудово розумію, що це споконвічне «наше» під «правильною» політикою стало чужим і не впізнаним для самих українців.
Вдихаючи та видихаючи повітря, я продовжую свою адаптацію в рідній стороні.
Радіючи, що знаю багато чудових людей, які працюють, щоб витягнути нашу країну на один щавель не із совковими, а з європейськими країнами.
Надіюся, що нам це вийде.
З повагою, Богдан Кухта.
30.07.2019
ID:
843546
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.07.2019 16:12:13
© дата внесення змiн: 30.07.2019 16:12:41
автор: Kukhta Bohdan
Вкажіть причину вашої скарги
|
