В Україні розлився свій потужний справжній «океан»,
В якому час від часу вибухає «глибинний вулкан».
Там пульсує «хвиляста енергетика»
І розквітає «рельєфна естетика».
Хтось повністю у нього поринає,
А хтось лиш стежкою перетинає,
Чи зовсім уникає,
Чи іншого шукає.
Цей «вимір» пустився з «водойми» непримітної,
Ясної, чистої, рушійної й магнітної,
Нині й далі новими широкими просторами вібрує
І різними «потоками-експериментами» маневрує.
Цей ліричний та драйвовий «вир» в даль здіймається,
Немов безодня з небесами обіймається,
І наскрізним проливним «дощем» шириться по світу
Так само, як рядки Шевченківського заповіту.
Там метушаться «мешканці-звуки» іскристі
І мерехтять «коралові струни» барвисті.
Головна «вогненна течія» у ньому – це кохання,
Є й інші, не менш палкі й важливі заклики й прохання.
Раз у раз «цунамі» бушує імпульсивне,
Круте, нестримне, емоційне й експресивне,
У незнану далечінь підхоплює
І своєю тональністю захоплює.
Ця «стихія» свою наповненість малює
І невгамовною змістовністю хвилює,
У ній так м'яко і водночас сильно,
Так заманливо і водночас вільно.
Просто... коли я там буваю –
Про все на світі забуваю.
Так хочеться там потонути,
Цю мить на вічність розтягнути.
Там вирують швидкоплинні й віковічні почуття
І стихійні і водночас гармонійні відчуття.
І чуттєво так пливу не тільки я,
А й «аквалангістів» безліч, мов сім'я.
Ця «товщ тонка» незрима, неймовірна,
Своїм законам та основам вірна,
Невпинно поринає із минулого в майбутнє,
Аби нести щось звичне і водночас незабутнє.
14.03.2016
