Заводять кішок і собак,
Птахів, чи хом’яків для втіхи,
Ну а Дмитро, не знати як,
Завів гарем собі для сміху.
Він гарував на них, бідак,
Не знав ні продиху, ні ласки,
Та не вдавалося ніяк
Пожити, як у східній казці.
Бо кожна прагнула свого,
Інстинкти рвали дах щоднини,
Не міг ніяк дивак Дмитро
Щасливою зробить родину:
Галині треба інший дім,
Марині – поміч та увага,
В Тетяни – тисячі причин,
Щоб заклювати бідолагу,
А як зійдуться вже гуртом,
То хоч біжи куди ховайся,
Такі Гомора і Содом,
Що вдався б до реінкарнацій.
Не милі стали вже й борщі,
Постільні вправи-ритуали,
Постійні грозові дощі
Прогнозом звичним в домі стали.
Та кум Петро поміг, як міг:
Став заглядати на часину,
В Дмитра пробився третій ріг,
Урівноваживши родину.
Та, навпаки, авторитету якраз додали.
Та це i я колись писав коротенький дитячий вiршик i персонажа надiлив власним iм'ям випадково - виключно заради рими, бо це iм'я тут найкраще на риму лягло. Хоча, воно й "Петро" з "метром" теж добре римуеться. Ось, погляньте: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656508