Вовками виє самота,
Неначе комини - вітрами,
Чуття холоне поміж нами,
Осіннім листям опада.
Так невимовно до глибин
Пронизує нерозуміння,
А ласка-послуга невинна
Ще глибше забиває клин,
Що видається – закричу
Хоч би почув мене хто-небудь,
Та лиш грозою брижить небо
І ме́че блискавку-свічу.
Гарний вiрш, Оксано. Дiйсно, подiбний стан самотностi негативу у життя, явно, привносить, багато неприемних вiдчуттiв додае. Але i велику трагедiю з даних подiй теж робити не варто, бо самота постiйнiстю ж не вiдрiзняеться i через певний часовий вiдрiзок змiниться бiльш приемним внутрiшнiм людським станом.
То ще яка цiкава паралель - коли у вас "блискавка-свiча", яку мече небо, то вiд такоi от навколишньоi обстановки неприемнi подii виникають. А у пiснi Анатолiя Матвiйчука там запалюють вже "блискiтку-свiчу" i вiд цього ситуацiя значно покращуеться, починаеться приемна зустрiч. Ось, дивiться:
Ну, не без цього, звичайно. Тут же хочеться, щоб амурна пригода надовго запам'яталася. Хоча, тут же ще залежить вiд того - кого саме головний герой розумiе пiд словами "товариш мiй i друг". I тут варiантiв може бути безлiч. Може тут матися на увазi гарний приятель, добрий знайомий. А може бути, що пiд цим словом i дiвчина - об'ект його симпатii, а тодi блискiтка-свiча додасть полум'яним почуттям ще бiльшого жару. Наприклад, як у цiй ось пiснi спiвака Георга Отса: https://cool.dj/song/64546-georg-ots/5762366-gde-ty/
А може бути навiть i такий варiант, що "товариш i друг" - це йде мова про горiлку "Старий друже". Воно усякi випадки в життi бувають: