Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Від долі не втечеш / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Від долі не втечеш / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 1

Пошук


Перевірка розміру




Від долі не втечеш / проза /

Ніна Незламна :: Від долі не втечеш / проза /
Ранкове сонце пробудило село… Легкий туман припадав до долини… Верхівки Карпатських гір окутані сірими і білими хмарами. Поміж них пробивалися яскраві сонячні промені, торкалися гілок величних сосен і верхівок пишних ялин і смерек. Декілька хатин в селі розкидані на великій відстані одна від одної. З нього здалеку виднілася річка Бистриця. Гірська річка ревіла, пінилася, з гулом виривалася на волю та досягши долини, широко розтікалася і майже в спокої, рябила і виблискувала на сонці. До неї здається рукою подати та, як почнеш йти , то вже й не так близько. Від води віяло прохолодою, річка здаля сріблилася, манила до себе. Як з`явиться бажання потрапити в гори,подивитися на їх красу, як намагатимешся побачити все і відразу, аж голова закрутиться. Присядеш на гірську брилу, приспустиш ноги, а вони, аж гудуть від втоми... Назар і Богдан - хлопці загартовані, виросли тут, часто приходили до річки скупатися. А, там, як гарний настрій, любили податися в гори, послухати течію річки, надихатися гірським повітрям. Особливо влітку, ще й полазити по крислатих обривах, нарвати квітучих едельвейсів. Ці рослини любила мама і менша сестра Даринка, якій виповнилося шість років. Дерев`яний будинок потопав між старих, пишних смерек. Біля нього в траві копошилися кури, щось знаходячи в ній, раз - по – раз видзьобували.. Соломія, світлоока жінка, з заплетеною товстою білявою косою, вийшла з будинку. В руках тримала глиняну миска з пшеницею, співучим голосом відразу стала зазивати курей, - Тю,тю-тю… Тю, тю-тю… Мої хороші… Давайте снідайте, підгодую вас трішки,- , усміхнувшись, окинула поглядом обійстя, продовжила, - А ви будьте вдячні і нам знесіть яєчка…. І від цих же слів відчувала радість і знову всміхалася… Раптово відчинилося вікно з хати, за мить звідти вискочив Богдан, -О,! Доброго ранку, мамо! Я теж снідати хочу! Ніжний погляд на сина й весело, - Синку! Ранній птах мій! Вже минуло п`ятнадцять років, а ти, ще у вікна скачеш, як козеня мале… Хлопець одним рухом руки прибрав біляве волосся, яке щойно впало на очі , підморгнув одним оком, - Мамо, розбудіть Назара, нехай зранку ми в річці викупаємося, ви ж знаєте, він спатиме до дванадцятої години. Соломія наче збиралася з думками, кивнула рукою, - Ну - ну, підете до річки, а потім пів дня на вас чекати… Краще сходи в сарай, подивися чи кури знеслися… На сніданок посмажимо яйця з помідорами…. Назар, всього на рік старший за брата, був темно русявий. В родині всі говорили,що дуже схожий на діда. Дід жив в іншому селі, на окраїні, прямо біля підніжжя гір. Добиратися туди було нелегко та й далеченько. Від села до села широка кам`яниста стежка, яка вилася, то по рівнині, то по пагорбах, потопала між дерев і високих густих трав. Від ранньої весни, до пізньої осені хлопці їздили до діда на мотоциклі, який купив батько в Надвірному, за кошти, що заробив в Польщі. Назар закінчував дев`ятий клас, це права рука для Соломії, адже чоловік все на заробітках. Хлопець був веселим, працьовитим, хоча занадто впертим. Часто не сказавши нікому й слова, сяде на мотоцикл і десь зникне на зо дві години, а повернеться, впаде на траву, розставивши руки й ноги в сторону і з усмішкою скаже, - Оце накатався… Благодать… А тут вже й Богдан поруч, скрививши носа та все ж з добрим поглядом до брата, - А мене чого не взяв? Ми б по черзі за кермом були… Назар дивився до неба, - Ще накатаєшся, можливо поїду десь вчитися, тобі залишиться. Сам будеш вганяти, скільки захочеш. Тільки Даринку не бери, як з нею, то краще до діда пішки добиратися, я тобі її не довірю. Ти не такий сильний в руках, ще кермо не втримаєш… І так було часто та завадити цьому ніхто й не наважувався. Знали ,що сперечатися, це тільки даремно втратити час. Богдан мовчкуватий, як щось не сподобається, то відразу лише рум`яніють щоки і, наче соромлячись, все опускає голубі очі донизу. Знав,що краще не заперечувати, бо лише один погляд мами, значив, що треба змовчати. Соломія, трохи й дивувалася сином, але пригадує себе в молоді роки, в сім`ї не виділялася, була врівноваженою, спокійною дівчиною. В хаті пахло смаженими яйцями і помідорами… Всі четверо, снідали за невеличким столом у кімнаті. Даринка позирала на Соломію, теплим, благаючим поглядом. Доїдаючи окраєць хліба, звернулася до мами, -А можна я з хлопцями піду до річки? Вже тепліше, гадаю і вода нагрілася. Соломія позирнувши на хлопців, всміхнулася, - Ні - ні Даринко! Он тісто готове, напечу пиріжків з капустою, з сиром, хлопці до дідуся поїдуть. Вже більше тижня не були, треба дізнатися, як він там, можливо щось треба допомогти. Тож, краще донечко, давай, будемо з тобою пиріжки ліпити…. І серйозніше до хлопців, - Ви ж в дров принесіть ще, я ж вже піч розпалила. І нагадайте мені, щоб яйця не забула покласти в кошик…. Через дві години, по кам`янистій стежці, хлопці їхали мотоциклом в село до діда. Гул розносився по долині і ховався між горами… Яскраве сонце світило підобідньою погожістю, добре пригрівало, не дивлячись на те, що час від часу зривався вітер. Старенький, не високого зросту, сухенький дідусь здалеку почув гул мотоцикла і з сяючими очима зустрічав онуків біля дубової криниці. Веселі погляди, вітання, обійми, потискання рук…. Дідусь всміхаючись, з ніг до голови оглядав хлопців, - Соколята! Молодці, я відчував, що приїдете. Сумував за вами, розповідайте, як ви там, що нового? На обійсті, за маленьким дерев`яним столиком пили пахучий чай з гірських трав, слухали настанови діда. На згоду кивали головами і в прикуску до чаю прицмокували мед. Не гаючи часу, по черзі рубали дрова, які наносив дід з лісу. І тут же швидко складали під стіну хатини. Старий сидів на стільчику, любувався онуками, кліпав очима, всміхаючись, тихо повторював - » От моторні, от моторні, що значить молодість…». Швидко пролетів час… Старенький задирав голову догори, ледь примруживши очі, хитав головою. Він помітив чорну хмару, яка виринала із-за гір, не поспішаючи насувалася на сонце, - Хлопці, гайда покидайте,! Бачите, он хмара закриває сонце. Три рази перехрестився, щось бурмотів про себе,а потім звернувся до хлопців, - Збирайтеся! Думаю встигнете до дощу повернутися додому . Дякую хлопці, соколята мої… О, ледь не забув,зараз. Старий поспішив до хати, за мить виніс букет, це були едельвейси (шовкова косиця). - Оце рослини щастя і любові, передайте мамі і Даринці. Хай потішаться, це ж я по дрова вчора ходив, при обриві натрапив. Не завжди знайдеш цю рослину, це рідкість, краса! Хлопці обережно приховали рослину в газету і прикріпили до рюкзака Богдану. - Отак буде добре, безпечніше,- клопотався дід, тихо повторюючи кілька раз про себе, а потім голосно, - - Так не притиснеш за плечима! Молодці, їдьте з Богом… Перехрестивши онуків на мотоциклі, старий поглядав на хмару і знову хрестився,щось бурмотів собі під ніс. Проїхавши з кілометр, хлопці помітили, що мотоцикл не знижує швидкість. Назар відразу заглушив мотоцикла і вони не поспішаючи з`їхали з пагорба. Назар, як майстер такого діла, вирішив подивитися до перемикача швидкості. Богдан же, знаючи характер брата, відійшовши, приліг на траву під крислатим ясенем. Він просто спостерігав, як брат раз - по раз заклопотано заводив мотоцикл,той іржав мов кінь і заглухав. Від того ржання, аж гуділо у вухах, розліталося навкруги і топилося далеко в горах. На якусь мить привернув увагу дитячий сміх і жіночі голоси, що лунали позаду них. Прислухаючись, почули іншу мову, здивовано, вирячивши очі, дивилися один на одного. З цікавістю спостерігали, як з пагорба спускалися дві смугляві жінки і такі ж діти, від малого до старшого віку. Старий,подертий одяг на менших дітях, здивував хлопців, Богдан, стиснувши губи, відразу встав й підійшов до брата, - Це що замова? Звідки вони? Це не з наших… Йому здалося, що говорив тихо та жінка, років п`ятидесяти, голосно сказала, - Так, саме так, білявий, ми не з ваших, як ти сказав. Йдемо в Надвірне, не бійтеся нас, ми ж не кусаємося. Всі засміялися…. Їх і правда, було чоловік п`ятнадцять, окинувши оком всіх, зробив виводи Назар і відповів, - А чого боятися… В кожного своя дорога, місця на стежці всім досить, розминемося. І до брата, - Сідай, треба поспішати, бо точно змокнемо під дощем і їхати буде небезпечно, слизько по камінцях… Друга жінка, молодша на вигляд, з розпущеним чорним волоссям, тримала на руках маленьку дівчинку і прискіпливо дивилася на Назара. Її чорні очі немов вп`ялися в нього, хлопець відчув слабкість й за мить жар охопив все тіло. Вона раптово засміялася, привернула до себе увагу, всі з усмішкою дивилися на неї. Вона ж сильно хитнула головою й одночасно кивнула рукою до хлопців, чорне волосся прикрило обличчя, - А ти! Ти, за кермом! Сьогодні можеш поспішати, все буде добре! Ти красень хлопець, ще й доволі сміливий! Але доля… Проти неї не підеш… Та все ж запам`ятай, не давай згоди йти до війська, бо станеться біда….. На мить мов вихор здійнявся, все навкруги сильно зашелестіло. Здалося ті слова почули дерева й трави і їх луною понесло далеко в гори. У Богдана був приголомшений вигляд,трохи навіть зляканий… Звернувши увагу на дерева, збліднів, від шелесту листя й від тих слів стало моторошно. Сидячи на задньому сидінні, притулився до спини брата, тихо, ледь тремтячим голосом сказав, - Ну поїхали… Давай на середній швидкості, краще не поспішати. Назар намагався тримати себе в руках, щоб часом не послати цю жінку кудись подалі. Але дивлячись на дітей, у відповідь зніяковіло і трохи здивовано усміхнувся, а потім весело гукнув, - Дякую за пораду…. Вітер навіював вологу… Велика хмара лякала їх, переслідувала всю дорогу. Здавалось схожа на грізного дракона та загубила лише декілька великих краплин і поплила над горами до заходу сонця. Аж ввечері, як вкладалися спати, Богдан обіпершись на подушку запитав брата, - Ти зрозумів, що тобі сказала та жінка? Назар усміхаючись, мов пригадав дитинство…. Підхопив маленьку подушку, кілька раз вдарив по ній і вцілив нею у Богдана, - Не бери дурні в голову! Знайшов кому вірити! Якась циганка… Не сміши заради Бога…. Богдан впіймав подушку і відразу, відкинувши її назад, ліг на спину. Він зробився серйозним, задумливо дивився на стелю… На якусь мить запала тиша. А потім наче щось пригадав, - Та вона не схожа на циганку, напевно гуцулка, а можливо і мадярка… А які очі! Помітив? Як вогонь в них горить, бачив? Той її погляд, у мене тоді, аж по тілі сироти виступили… - Бачив! Можливо думала гроші маємо, що так дивилася… Може вона гіпнозом володіє, хто знає, які в неї наміри були…. Ти хоч батькам та Даринці нічого не розповідай… Уявляєш, яка паніка розпочнеться! До армії далеко, можливо десь поїду, буду навчатися… Гадаю там і без мене можуть обійтися. Он дідусь каже стати воїном гідна справа та не при радянській владі. Бачиш, до цієї пори вважає, що ми в окупації, - не поспішаючи, наче зважуючи кожне слово, говорив Назар. У відповідь Богдан тихо хіхікнув, - Та, хіба старій людині, щось доведеш… А сперечатися не варто…. Я ось подумав, треба було мені про себе запитати. Звичайно страшно подумати, що за біда на тебе може чекати? Але все ж мені здалося, що вона точно щось знає… Хай би сказала мені, яка моя доля… Чи я поїду вчитися у Львів, де житиму? Назар в ліжку ховав голову під простирадло, - Ото вже заїдливий електрик, спи вже! Поїдеш, будеш навчатися, як так дуже хочеш. Гадаю, у нас все буде добре, не журися! Богдан довго не міг заснути, все перед очима та жінка і думка – такі очі! Вона таки точно, щось знає… Час летів… Назар закінчивши школу, залишився в селі, так вирішив батько. Він весь час на заробітках за кордоном, а хто ж допоможе матері по господарству, як не старший син. Хлопець й не дуже журився, мав славну дівчину Марічку з іншого села. Планував, згодом одружиться і побудує будинок в цьому ж селі, неподалік від батьків. Робота подобалася, напередодні закінчивши курси водіїв, працював водієм продуктової машини в Надвірній. А Богдан після школи поступив вчитися у Львівський технікум залізничного транспорту. Задоволений життям, радів,що мрія збулася, мав надію,що житиме в містечку, маючи гарну роботу. Хоча частенько тягнуло в село, до родини, до річки і до велетенських Карпатських гір. Пригадував стежку, що вела в друге село до дідуся, на ній ту чорнооку жінку, чомусь її погляд запав у душу. Цікаво, чи вгадала б вона мою мрію і чому не запитав? І чому тоді з Назаром так швидко поїхали, чи злякалися? Тепер ті події, він згадував з усмішкою на обличчі. Життя текло рікою… В кожного своя доля. Богдан вже закінчував технікум, чекав на призначення, де буде працювати по направленню. Практику проходив далеко, на Харківщині, на одній із електростанцій. Саме там виконували електрифікацію залізниці. Білявий, славний хлопець не нудьгував, познайомився з місцевою дівчиною. Після закінчення навчання було бажання повернутися туди працювати. Адже там відразу давали квартири, в одноповерхових будинках, неподалік від роботи, в невеличкому селищі міського типу. Одного весняного вечора Назар приїхав додому машиною, на якій працював. Почувши гул, в Соломії на віях забриніли сльози. Вона поспішила на зустріч сину, опустивши голову, правою рукою,похапцем струшувала непрохані сльози з обличчя. Він здивовано запитав, - Щось трапилося, ви плачете, чи що, мамо? Соломія кивнула рукою, - Та це так, мабуть знервувалася трохи, там на столі для тебе повістка з Військкомату. Назар зайшов до хати…. На дивані біля телевізора сиділа сестра, побачивши брата, зірвалася з місця, - Тобі повістка з Військкомату…. Ото біс їм в ребро, придумали таке, заберуть у військо… Мама плаче, не знає, чи тата визивати додому, чи послати його в Військкомат? А може вже треба Богданчику телеграму давати, щоб приїхав на проводи… Назар, знервовано поправив рукою чуприну й кивнув до неї, - Та помовчи, розщебеталася, мов пташка, аж за вухами лящить. Позаду, з опущеними плечима, тримаючи руку біля щоки, вже стояла мама, - Ну от, дочекалися…. Ледь світало…. Назар їхав в Надвірну… Треба було десь поїхати на заробітки, чи,що? Тож наче батько там домовився, адже не чіпали два роки. Можливо б і тепер без мене обійшлися…. Літали думки, то за родину,то за Марічку, ото буде сліз… Швидко розвізши товар по крамницях, в назначену годину був у Військкоматі. Йому дали два дні на збори. Мав бути в Надвірній біля автобуса о восьмій ранку і відразу ж всіх призовників мали відправити до Іванно - Франківська. Не гаючи часу, владнав всі справи на роботі і на пошті відправив телеграми батькові та брату. За вікном зоряна ніч…. Чи то спав Назар, чи не спав, чув, як плакала мама, як батько ходив по кімнаті і пахло димом. І чого нервувати, думав хлопець. Все добре, піду, відслужу, тож повернуся, війни ж немає. Одне болить, вчора Марічка весь вечір проплакала, збирається поїхати з ним в Надвірну, аж смішно, що я дитина? Що вдієш треба, значить треба, вертячись з боку на бік в ліжку, умовляв сам себе. Проснувся хлопець від гучних розмов батьків, клопоталися про гостей, що мали сьогодні зібратися під вечір. В ліжку лежав, як побитий, мабуть не виспався, перевертався з боку на бік. Мимовільно сіпалися повіки і повільно прикрили очі… Чи то був сон, чи ведіння, проснувшись, пригадав зоряне небо, місяць уповні, здалеку було чути чийсь сміх. Зненацька насувалася здоровецька темна тінь, яка покрила все – все, аж моторошно стало… До кімнати зайшла мати, - Бачу, же не спиш, часто кліпає очима… Підіймайся, багато справ є, люди ж прийдуть. За дідусем обов`язково поїдеш,привезеш його, ми ж з батьком не хотіли йому наперед говорити, нащо травмувати старенького… Й скоро Богдан має приїхати… Назар потягувався в ліжку, ледь хриплим голосом запитав, - То, що мені чекати на Богдана, чи самому їхати? Мати рукою торкнулася чуприни сина, - Охо - хо – хо… Обстрижуть твою красу… Та ні синку, він з дороги і не знати в який час добереться, це ж з Франківська автобусом, який там розклад, хто знає… Богдан отримавши телеграму відразу пригадав жінку з темними, вогняними очима. Хоч пройшло стільки років та ті очі і слова жінки закарбувалися в мозку, мабуть все життя буде пам`ятати. Йому здавалося, що та жінка не проста, а щось таки за інших знає, хоча Назар все це сприйняв за жарт. Гризли думки, чи він забув? Тож казала не йти в військо… Невже забув…. В потязі навіть не спав, від хвилювання холодний піт вкривав чоло. В проході купейного вагону весь час вдивлявся в вікно, намагався відволіктися від думок…. Як завадити? Чи сказати батькам? О,ні,тоді буде істерика… За метушнею біля автобуса, Богдан нарешті звільнився від в`їдливих думок, які переслідували його після отримання телеграми. Ледь всміхнувшись,присів на сидіння біля молодої дівчини. Славна білявка, років двадцяти хоч і всміхалася до нього та відразу дістала з сумки книгу і занурилася в неї. Можливо іншого разу хлопець і наважився б її зачепити, щоб поговорити та зараз не той настрій панував… Яскраве сонце світило в обличчя Назару, він сидів за кермом мотоцикла, легенький вітерець підбадьорював його. Вкотре подивився в небо, а ні хмаринки. Намагався перекричати гул мотору мотоцикла, голосно сказав, - Агов ви де всі! Я готовий їхати. З хати вийшла Соломія, слідом за нею йшов батько. Мати закинула рушник на плече, під хустинкою поправила волосся. - Мабуть їдь синку. Бачиш Богдана, ще немає, а вже дванадцята година минула. Поки туди доїдеш, час не стоїть на місці, збереш дідуся та й повертайтеся. Не баріться там довго, краще раніше повернутися, щоб ми не хвилювалися. Назар натягнув шолом на голову й поправивши захисні окуляри,тихо рушив з місця. Соломія вслід перехрестила, -З Богом , синочку… Аж тут де й взялися непрохані сльози, вона кліпала очами, вони одна за іншою стікали по щоках. Чоловік ніжно обійняв її, - Ну чого ти серце моє, все буде добре! Назар їхав з гарним настроєм, здається все добре,привезу діда, а там і Марічка прийде. Обіцяла ж, має бути о шістнадцятій годині, тільки б не плакала, хочу бачити її веселою,роздумував хлопець. Не пройшло і пів години, як на обійстя зайшов Богдан…. Скільки думок передумано за цей час… Вирішив,мабуть треба спочатку з Назаром поговорити, а потім вже сказати батькам за той випадок, а ні то хай сам скаже. Даринка саме вийшла з хати, в руках тримала глечик. Побачивши брата, від радості, підскакувала й кричала, - О! Приїхав… Мамо,тату, є наш Богданчик! Легке хвилювання, обійми, поцілунки …. І відразу запитання, - А Назар де?Що вже поїхав? - Та ні,- заперечила сестра, крутячи головою і продовжила, - За дідусем поїхав, ось недавно. Ти був би раніше приїхав, то разом би поїхали, вдвох то веселіше,адже коляску до мотоцикла тато давно прикріпив. Він полегшено перевів подих і до Даринки, - А ти так підросла, квітнеш, як едельвейси, така гарненька у нас. В хаті метушня, допіру на ходу перекусили. Богдан запропонував Дарині пройтися по стежці, зустріти Назара з дідусем. Дівчина відразу погодилася, весело і благаючи звернулася до матері, - Ну, мамо, ми прогуляємося, така гарна погода. Без мене тут впораєтеся. Вже все ж готове, а на стіл накривати зарано. Марічка обіцяла прийти раніше, тож допоможе … Попереду широка стежка, вздовж неї з обох боків високі дерева і густі шовковисті трави . Легенький вітерець злегка хилив їх донизу, переливалися синявою, мерехтіли відблиском золота.. Богдан тримав сестру за руку, як в дитинстві. Вона розповідала про друзів в школі, про навчання, про закоханих Назара і Марічку. Більше години пролетіло швидко. Богдан спочатку уважно слухав сестру та згодом дивився вперед на стежку. Ловив себе на думці, як це поговорити з Назаром, щоб ніхто не помітив і щоб уникнути непорозуміння. Раптом Дарина зупинилася, вертіла в головою в різні сторони, - Слухай ми вже далеченько зайшли,може повернемося, а вони нас наздоженуть. А то довго прийдеться повертатися, ноги болітимуть,ще ж ввечері потанцюємо, треба сили зберігати. - Ну ти, що така ледачкувата стала, за цей час, що мене не було… Що пішки до дідуся вже не ходиш? Давай, ще трохи пройдемося, до підйому. Бо там і справді далі важко йти. Дарина наспівувала під ніс якусь пісню, а потім до Богдана, - Знаєш, у нас в школі конкурс пісні буде і я теж співатиму. Хлопець своєю рукою розгойдав її руку, - Ну і яку? Давай,покажи свій талант, тільки трохи голосніше… Вона забрала руку і розставивши дві руки, підняла їх догори, - Ну ось цю, нову, що ми вдома співаємо. Назар її дуже любить. І круто повернулася до гір, дивилась десь далеко, очі світились радістю, немов вона вперше бачила красу Карпатських гір, з її уст линула пісня, - Я піду в далекі гори, на широкі полонини … І попрошу вітрів зворів…* Богдан вже далі не почув слова пісні, здалеку, біля самого підйому побачив перевернутий мотоцикл… Струм пронизав все тіло, невже не встиг? Немов навіжений зирив навкруги, шукав очима Назара. Дарина співала, її голос линув далеко в гори... А подалі, пообіч, в густій траві, Богдан стояв на колінах перед мертвим братом. Нестримний спалах болю й гніву…. Хлинули сльози, ріками стікали по щоках… О,що ж ти наробив мій брате - сизокрилий птах! В голові, як дим і гул і ті слова – « Від долі не втечеш». Й про себе тихо, - » А я ж казав тобі братику - та жінка щось знає…». *Слова пісні Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори». Зображені в прозі події відбувалися в 1965- 1970 р.

ID: 840937
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.07.2019 12:48:26
© дата внесення змiн: 05.07.2019 12:54:21
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 22 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Тетяна Горобець (MERSEDES), ТАИСИЯ, dashavsky, Веселенька Дачниця, Капелька, Valentyna_S, Катерина Собова, Маг Грінчук
Прочитаний усіма відвідувачами (181)
В тому числі авторами сайту (45) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Яка сумна історія. До сліз. 17 cry
 
Ніна Незламна відповів на коментар Шостацька Людмила, 01.01.1970 - 03:00
Дякую!. Але таке життя і ми проти долі нічого не вдіємо. give_rose 22 22 21
 
majra, 08.08.2019 - 22:38
give_rose 16 17 Так гарно написано!... Дійсно, від долі не втечеш, її не обійдеш і не об"їдеш...Сумно, але так життєво. 32 31 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар majra, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую!Рада,що читаєте мої твори. Успіхів Вам! give_rose 22 22
 
Lana P., 25.07.2019 - 02:08
17 сумна історія і так талановито написана...
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую! give_rose 22 22 21
 
Амадей, 12.07.2019 - 16:12
Як завжди гарно. Почерк Майстрині.
А від долі справді, не втечеш. Щастя Вам.
12 12 16 16 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Амадей, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую!Навзаєм! give_rose 21 22 22
 
YarSlav 2018, 12.07.2019 - 07:04
fright fright fright apple give_rose hi 12 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар YarSlav 2018, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Ірин Ка, 12.07.2019 - 00:32
Доля швидша за мотоцикл, машину, літак,справді не не втечеш... шкода...
Дуже цікаво написано! 12 12 12
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Хоч крути,хоч верти,будеш по дорозі йти...Яка призначена кожному із нас... give_rose
 
dashavsky, 11.07.2019 - 20:14
17 17 17 Дуже зворушлива життєва історія. Шкода, що так сумно закінчилась. 22 22 21 give_rose friends hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose
 
Міла Перлина, 11.07.2019 - 11:22
Бере за серце 16 оповідання починається з чудового опису природи give_rose тема майстерно розкрита 22 21
 
Ніна Незламна відповів на коментар Міла Перлина, 01.01.1970 - 03:00
Рада Вам!Дуже дякую! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Іван Мотрюк, 09.07.2019 - 18:24
12 сумна історія,я сам з с.Бистриця Надвірнянського р-ну give_rose give_rose give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Іван Мотрюк, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Я зрозуміла... Нехай щастить! give_rose 21 22 22
 
Іван Мотрюк відповів на коментар Іван Мотрюк, 09.07.2019 - 19:51
give_rose на взаєм hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Іван Мотрюк, 01.01.1970 - 03:00
give_rose 21
 
16 16 16 Цікаво, майстерно sp тільки жаль, що така доля...
 
Ніна Незламна відповів на коментар Веселенька Дачниця, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose 21
 
Валерія19, 08.07.2019 - 15:48
12 give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валерія19, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 22 22 21
 
Valentyna_S, 07.07.2019 - 00:55
Захопливий сюжет, як завжди. Майстерність у кожному слові, описі. Вдячна за отриману насолоду від читання
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! 23 21 22 22
 
*SELENA*, 06.07.2019 - 12:25
12 give_rose
...важкий фінал. від долі дійсно не втечеш...
як хороші віхи, так і лихі - не оминути...
22 19 22 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар *SELENA*, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! 23 21 22 22
 
Ніночко! Ви поетеса, Ви майстер слова, Ви
з великої літери людина! Приємно читати
Ваші твори! Ви у них викладаєте душу, а вона у Вас щедра і щира на добро! СПАСИБІ ВАМ,ШО ВИ Є! 12 wink give_rose hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ярошенко, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,що читаєте мої твори! give_rose 22 22 21
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Вухобач...
Синонім до слова:  Люстерко
Георгий Данко: - Двері (віконце) у потойбічний світ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Іван Мотрюк: - :12: людина у розквіті сил
Синонім до слова:  тартак
Redivivus et ultor: - Положинський :D
Синонім до слова:  казино
Mattias: - Дурдом! :hi:
Синонім до слова:  Чашка
Тетяна Романів: - Кружка
Синонім до слова:  Чашка
Redivivus et ultor: - Кварта
Синонім до слова:  Чашка
Кому боляче?: - Горня, філіжанка
Синонім до слова:  тартак
Ulcus: - дзиньхрусь, різоліс, пильок
Синонім до слова:  Чашка
Genyk: - Горнятко!
Синонім до слова:  тартак
Genyk: - Лісопоїдач
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Bella America: - Надія
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - ВСТОЯНИЙ
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Нові твори