Шелестить потихеньку нічний очерет,
Мовби річку вгамовує і присипляє...
Чом, вояче, не спиш у диму сигарет? –
Швидкоплинно ж, як мить, нічка літня минає.
– Учорашній згадався розжарений бій,
У якім побратима "кістлява" скосила.
Він, мов паросток зрізаний, ліг у пирій,
Бо життя пломінке злива куль загасила.
Мріяв він: "Я додому коли повернусь,
Перекреслю знегоди, мов сон із жаха́ми
І з дочкою нараз до театру пройдусь,
Подивлюся комедії різні і драми"...
Розписав він докладно своє майбуття,
Долю гідну свою серед чесного люду,
Та сказав я: "Вернись до земного життя!".
Він – мені: "Вибачати злочинців не буду!".
Ну а потім бісився й ревів хижо бій.
"Брате, вниз!" – загубився в нім гук мій нервовий...
І сліпа куля шлях віднайшла вбивчий свій,
Бо життя на війні, то – каприз випадковий...
Порожнина, мов лезо, спекла душу вмить,
Серце, наче в лещата холодні, здавило...
Телефон побратима знов гучно бринить...
"Татку, ти мій герой" – в есемес прилетіло...
Шелестить потихеньку нічний очерет,
Мовби річку вгамовує і присипляє...
Чом, вояче, не спиш у диму сигарет? –
Хутко ж нічка світанок новий зустрічає...
І Ви чудові поради даєте і самі чудово сприймаєте критику 
