Я просто людина у якої так сильно болить...
Від слів та від вчинків, від ваших черствИх сердець.
Життя — це не довгий роман. Життя — це мить.
Чому ж ми так часто зводим його нанівець?
Я хвора. Фізично, звичайно, та це маячня.
Я хвора душею, і в цьому є ваша провина.
Ви ладні кидати слова свої злі навмання.
Забуваючи, кожний із нас — це, по-перше, людина.
Людина, що йде до мети. Що чогось чекає.
Людина, що теж чимось жертвує, як і ви.
Що теж прокидається тільки-но вже світає.
Що теж не встигає навіть бачити сни.
У нас є кохані, а після навчання — робота.
Ми хочемо стати хорошими в світі людьми.
Чому ж ви тоді нас муштруєте до крапель поту?
Чим же так сильно від вас відрізняємось ми?
Моїм викладачам.
