В моїх згадках село,
і жило, і цвіло...
Потопали в садках білі хатки...
У них люди жили,
і красиві були,
й діточок ростили всі гарних...
Пам"ятаю було,
все співало село,-
чи у поле йдучи, а чи з поля,
піднімалось на рать,
не спинялось співать,
й молодих із піснями вінчали...
І співці там були,
що від співів було,
навіть гасові лампи згасали...
Чи біда, не біда,
якщо хліба нема,
то оладки й коржі виручали...
Такі люди жили,
кожну пісню несли,
і леліяли ними у парах...
І здавалося нам,
ще малим дітлахам,
що і хмари у небі співали...
Як було за столом,
мить настане така,
що не їсться і навіть не п"ється...
Тоді хтось із співців
кине клич, як з хорів,
й пісня знову по світу поллється...
Кину ложку тоді,
кину миску й чаї,
і шмат хліба від себе відсуну...
Пригадаю пісні,
що лунали тоді,
затягну з них одну, як святую...
Знову згадую я,
ті далекі часи,
болем в серці й душі озовуться...
Знову хочу в село,
де дитинство пройшло,
може вернуться сили і я буду щаслива!..
І ми колись, молоді хлопці і дівчата, ідучи до клубу ї з клубу, співали! Це були неповторні часи, люди жили бідно, але був такий оптимізм! Дякую, Валечко, що повернули мене в ті прекрасні спогади!
Змінилось село нині, на жаль, і люди не ті і пісні, і так сумно від того мені, бо і пісню люблю і дитиноство безхмарно-щасливе, хоч і при лампі було. Душевно, Валю!
Чудово написано наче про моє село--колись велике, співуче. І люди жили впроголодь, а співали завжди:як ішли з поля увечері потомлені, як закінчували польові роботи, як збиралися увечері під хатою у сусідів на вечорниці.
Дякую,Надійко! Це я сьогодні поспілкувалася з своячкою з мого села, а вона співала,як Зикіна, її в селі і називали Зикіною;та й на мене напала ностальгія за селом і його піснями...