Десь там на Дніпрі живе дівчина
в крижані ножі вітру зимового що обличчя ховає.
Її волоссям гніздиться сніг,
її очами подорожні блукають інопланетні.
Руки у неї, наче молоді стовбури струнких дерев,
пальцями вода холодна стікає,
одразу ж у тіло всмоктуючись,
аби пролитися росами на весняні трави,
теплими краплями на окуляри стомлених трамваїв.
І в темні безхмарні ночі тіло її проростає зорями
на безкінечних пустотах всесвіту
й пережите минуле губиться в роті -
ніколи назовні не з'явиться ні перед ким.
Я її десь загубив у стрілках годинників,
я її назавжди втратив у календарях з осіннього листя,
на лісових стінах вони горять очами нічних тварин,
й, відбиваючи світло, боляче ранять мої.
