а він, мов хижак причаївся,
в холодних тунелях душі,
він свіжої крові напився
і виліз під теплі дощі...
а він по світах моїх бродить
встромляючи кігті в думки,
він слідом біжить і знаходить
глибин потаємні кутки.
а він, наче барс в сніговіях
іде в самоті по стежках,
він падає снігом у мріях
і губиться тінню у снах...
він зранку в куточку стогнає,
мурахою лізе вночі...
навмисне свідомість гойдає
і спалює віру в печі.
а він, мов отрута в граалі,
неначе полин на вустах...
сховався в сирому підвалі
мій сивий, нескорений страх.
***