Коли приходить знову вечір
І розсипає ніч зірки.
Торкає місяць їхні плечі,
Мені ж минуле шле думки.
О юність! Ти така чарівна,
Попереду життєвий шлях.
І молодість немов царівна
І стільки радості в очах.
Пройдусь з тобою полем нашим,
Сплету ромашковий вінок.
О юність! Всім тоді розкажем,
Як в самостійність був наш крок.
Були і злети і падіння,
Не завжди шлях рівненьким був.
Та кожен з нас зберіг коріння
І свого роду не забув.
Ми разом добивались цілі,
Зустріла зрілість радо нас,
Наш корабель не сів на мілі,
Пливе на хвилях по сей час.
І лиш коли приходить вечір
І розсипає ніч зірки.
Летять, мов з вирію - лелечі,
З моєї юності думки.
Як часто, Танечко, ми повертаємось у ті далекі і щасливі роки дитинства і юності і як жаль, що це вже ніколи не повернеться! Такий життєвий вірш у Вас!
Прекрасний вірш.
Читаю а серденько в спогадах заглянуло у ту далеку
пору юності з побаченнями, мріями і сподіваннями.
Щастя Вам Таню, натхнення і любові.