Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ніна Незламна: Треба слухати своє серце / проза / - ВІРШ


Ніна Незламна: Треба слухати своє серце  / проза / - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 24

Пошук


Перевірка розміру




Треба слухати своє серце / проза /

Літо збігало до кінця… Осяяна яскравим сонцем блакить неба.. . Там, удалині, біленькі хмари від вітру малювали стрічки, поспішали до обрію. Грона калини наливалися соком, майже червоні та де - інде, немов пензлем підмальовані маленькі зелені смужечки, підкреслювали, ще далеко до дозрівання. Основний стовбур, ледь похилився привітно до хати, втішав Галину, коли їй було важко на душі. Жінка позирала на широкі листки калини і ті яскраві грона, що виблискували, переливалися на сонці, їй здавалося, що вона в них ховала смуток і знаходила розраду. Дивилася й порівнювала свої роки з тими гронами, щеміло під серцем, печаль труїла душу…. Життя не склалося, коли цей тягар з себе струшу? Не раз вона задавала собі це запитання. А можливо й насправді зважитися, зробити крок, який змінить її життя? А чи змінить на краще? Щоб більше не мати одинокості… Роки спливли, їй вже тридцять вісім…. І за плечима, невдалий перший шлюб, а чи була любов? І чому її зрадив чоловік? Ні, не погана, славна жінка і кажуть всі –« добра душа», не тільки на роботі , в столовій, де вона працювала, а й по - сусідству всі співчували, дізнавшись, що залишилася сама. Правда трохи розповніла з роками, але ж не міх, заспокоювала себе, хоча й притримувалася дієти та це майже не давало ефекту. Так, зробила вибір в житті, розірвала всі зв`язки. Та, які там зв`язки, адже кохання давненько вже вгасало і дітей Бог не дав. Себе картала, чому довірилася йому, адже він їх не хотів, все відтягував час, вмовляв, ще зарано й зарано. І так рік за роком, життя продовжується і час спішить, пливе, як річка бистра - бистра. Але ж вода та теж кудись впадає, у море, чи в озеро. Чому ж я маю бути сама? Теж хочу у чиїсь обійми, такі роки, ще ж не стара, інколи вечорами, перед дзеркалом, сама до себе вела розмову. Галина все покинула, що було нажите разом, продала в селі батьківську хату і в цьому ж містечку купила невеликий приватний будинок. Щодо роботи, то вирішила деякий час попрацювати в місцевому дитячому таборі відпочинку. З тієї роботи пішла, щоб не бачити колишнього чоловіка, він все там харчувався, навіть, ще до знайомства з нею. Хоч і прожили тринадцять років і радощі були та пробачити зраду не змогла. Не хотіла й на мить бачити його…. Здавалось час просто збіг… Новий колектив не знав нічого про її життя та одній жінці Зої, що ту же, поряд з нею працювала на кухні розповіла про себе. У неї підростав син, вона без чоловіка виховувала його сама. Хлопчику минуло десять років, він, якийсь час був у селі в її мами та вирішила краще, щоб був син поруч, прийшла працювати сюди. І дитина нагодована і ціле літо можна сказати поруч. Та то її життя, вона зрозуміла, що ця жінка просто ненавидить всіх чоловіків. В душу їй не лізла, розуміла що, якби хотіла сама поділитися сокровенним, то напевно б розповіла, хоч щось про себе. Та вона була закрита і все чимось незадоволена. З часом, Галина навіть пошкодувала, що розповіла їй про себе. Її тягнуло до дітей, інколи в столовій, коли вони пообідають, посміхнеться, заграють веселики в очах, підійде до них, заохотить, щоб не залишали в тарілках їжу. Приголубить, ніжно обійме, погладить по голові, підбадьорить, а часом сльози з`являться на очах, відійде в сторону. Одного разу, вона витирала столи після обіду, дві дівчинки не вийшли з їдальні, біля виходу присіли на стільці. Мабуть дві сестрички, подумала, адже трохи схожі. Ой, ще й світленьке волосся і такі ж дві косички, як в мене в дитинстві, аж здивувалася, привернувши увагу до очей, такі ж очі волошкові. Дівчатка сидячи на стільцях, гойдали ногами і весь час позирали то на неї, то на вхідні двері. Галина саме виносила відро з водою надвір, коли в дверях зустріла світлоокого чоловіка, який чемно привітався. Дівчатка одна за другою підскочили до нього, одна з них голосно сказала, - Тату, тату, давай сходимо на ставок, ми не хочемо спати. Друга обіймаючи двома руками, повисла в нього на шиї, - Ти ж обіцяв, вже трішки і літо закінчиться, вода буде холодна… Він обома руками обійняв їх, жінка, аж на якусь мить зупинилася, задивилася на них, щасливих. Відразу думки, як джмелі, десь бачила його, хто він і тільки ввечері нагадала, що це ж їхній завгосп. Пройшов тиждень… Галина помітила його біля їдальні, коли всі діти, після сніданку пішли на прогулянку до ставка. Він довго стояв, поглядав до вікна, наче якийсь схвильований, переминався з ноги на ногу. Вона закінчивши прибирання, знімала фартух, в цей час він зайшов в їдальню. Чомусь почервоніла і ледь – ледь схвильовано, - Ви до дітей? Так вони ж всі пішли на прогулянку. Очі в очі, наче полум`я охопило обличчя, він торкнувся руки, - Я хочу поговорити з вами… Це, щодо моїх доньок - А, що, щось не так? - Та ні! Все гаразд, просто хочуть мої Оля і Світланка, щоб я вас запросив ввечері до нас в кімнату, на чай. Піднявши брови, здивовано подивилася на нього і миттєво відвела погляд в сторону, - Та я… І… Не знаю, чому раптом … - Вас Галина звати, я знаю, а мене Володимир… Я перепрошую, але дуже прошу Вас, знаєте дівчатка вже три роки без матері, цілий місяць мені про вас розповідають, можна сказати всі вуха продзижчали. Просять, щоб хоч раз до нас в кімнату навідалися, розказують, як ви добре до всіх ставитися. Кажуть цікаві історії дітям розповідаєте… Він дивився на неї таким блага ним поглядом, що їй стало незручно. Вона відчула якусь радість, її очі посвітліли, немов сонце заглянуло в них, - Ну гаразд, десь о двадцять першій зайду, ви ж в тій кімнаті, де висить напис - »завгосп»? - Та ні, - хитнув головою в бік й продовжив, - Поруч двері, без таблички. Він пішов, ледь опустивши голову… Защеміло серце від болю, зрушити з місця не змогла, присіла на стілець. Це ж треба такого, матері нема, ото біда. Та, як же це дві квіточки і без матері, куди ж Бог дивився, що зробив їх напівсиротами…. Галина після вечері пішла в містечко до магазину. Печиво, цукерки, напій « Ситро» поклала в сумку і в відділі «Промтовари» дивилася на іграшки. Що взяти дівчаткам ляльки, напевно дорогувато та хоч маленькі, роздумуючи стояла біля вітрини. Пригадала, як їй на десять років подарували велику ляльку, як вона раділа, дуже тішилася нею. За мить з`явилися сльози, згадала батьків, які рано пішли в інший світ, а вона ж, як билина залишилася зовсім одна. Поверталася з магазину, біля воріт табору зустріла Зою з сином, - О, вийшли прогулятися вдвох… Зоя, з під лоба поглядом зміряла з ніг до голови, намагалася зазирнути в сумку, взявши сина за плече, сказала, - Андрію біжи в кімнату, я скоро прийду. Той крутнувся, як дзиґа на місті і підскакуючи побіг в напрямку будівлі. - Так – так! Це, що в гості зібралася до завгоспа? - звівши рижі брови, незадоволено запитала жінка. Галину, наче окропом обілляли, гучно забилося серце, чомусь стала виправдовуватися, - Та це запросили на чай, тож не піду з пустими руками… - Ну – ну… Повідав син, що дівчата на тебе чекають. Розповідав, хвалилися, що ти їм дуже сподобалася, дивися щоб в халепу не потрапила. Воно тобі треба? Чужі діти не свої, ще вийдеш заміж, народиш собі. Ти думаєш, хтось тебе розумною назве? Як приголубиш їх, то й на голову сядуть. Дивися, він напевно, ще й молодший за тебе, діти спихне, а сам буде гуляти. А чому б і ні, високий і стрункий, ще й на бороді ямка, як в пісні співається. Задурить тобі голову... Мов вата під ногами, так переступала з ноги на ногу Галина, мовчала, чомусь не стало сміливості заперечити їй. Зоя наче з листа читала доклад, так виглядало, як говорила все це. І раз - по - раз, кидаючи погляд на всі сторони, здвигала плечима, розмахувала руками. Вони вже були біля будівлі, де жила Зоя. Відкриваючи двері жінка вкотре незадоволено зміряла її з голови до ніг, - Подумай, я тобі раджу краще не йди, не одягай зашморг на шию… Скільки злоби в цій людині, подумала Галина, хіба ж можна бути такою черствою, жорстокою і такі слова, що, аж мороз по шкірі. Вона все ж рішуче повернула до будівлі, в гості до дівчаток. Володимир, відкривши двері, привітно зустрів її. Дівчатка, як дві пташечки одна перед одною, запрошували до столу, де вже в тарілці лежало цукрове печиво і на столі стояли чотири чашки. О, він одяг білу сорочку, помітила жінка, а й правда славний. Та й коли Зоя помітила, ту ямку на бороді, здивувалася про себе. Вона поклала на стіл гостинці… Володимир заперечив, - Нащо було втрачатися?! В нас все є, чай і до чаю, якщо ж захочете є кава… Галина витягнула з сумки дві ляльки - близнючки, - А це вам дівчатка.. В очах дівчаток заграли веселики, посмішки на обличчі, вони задоволено взяли ляльки і трохи стримуючись, із легким хвилюванням, сказали в один голос, - Дякуємо! Весела розмова за столом…. Цей вечір, це спілкування наче пробудило в ній інше життя. Вона навіть не могла уявити, скільки отримає душевного тепла. Дівчатка - щебетушечки, розповідали, про школу, про бабусю з дідусем, що живуть далеко. Володимир провів її до будівлі, дуже дякував за чудовий вечір. Вона жила в кімнаті з пенсіонеркою Валентиною, яка працювала прибиральницею в таборі. Та не спала, напевно чекала на неї. Тільки Галина відкрила двері, жінка вже сиділа в ліжку, поправляючи сиві коси, що спали на чоло, - О, вибачте, розбудила Вас, трохи засиділася в гостях. Валентина одягла халат, присіла на стілець, - Чула я, чула, що Володька наш на тебе задивляється. Що скажу, він у нас вже три роки, відколи жінка померла, кажуть невдало операцію на шлунку зробили. От і залишилися ті без матері дві красунечки. По них бачу, повеселіли, як ти в нас з`явилася. А то все сумні оченята, хочуть діти материнської ласки, ой, як хочуть… Галина слухала і мовчки розстеляла ліжко. Вже вкладаючись на подушку тихо, наче в роздумах сказала, - Життя покаже, Ви говорите він хороший, а он Зоя, каже, що не варто хомут на шию вішати. Відмовляє мене, каже буду дурепа, якщо продовжу спілкування з дітьми. - О! Життя покаже?! Треба слухати своє серце! І брати щастя в свої руки, не втрачати час. Знайшла кого слухати! Та вона відколи в нас, то все собі хоче знайти багатенького, щоб з хатою, бо сама ж винаймає халупу в містечку. А тут таке діло, вона ж старша за нього на років вісім, того й біситься, що він не звертає на неї уваги… А в нього є квартира в містечку, працює десь на залізниці, це його сюди профком прислав, після того, як дружини не стало, розмахуючи руками, поспішаючи, голосно говорила жінка. Скрипнуло ліжко, Галина повернулася до стіни, - Ну на добраніч. Дякую за пораду. Та гадаю, як доля, то так і буде. А дітей я люблю, чиї б вони не були, бо це діти, як весняні квіти, що приваблюють до себе, дарують радість, додають сили для життя, яким би воно не було… Пройшло кілька днів, дівчатка поводитися стали обережніше, більше спостерігали, як Галина поводилася з дітьми. Наче намагалися бути в стороні від других дітей. Це неможливо було не помітити. Одного разу Оля, на рік, старша за Світланку, міцно тримала її за руку та виривалася врешті звалилася на підлогу. Галина підбігла до Світлани, підхопила на руки і відразу з нею присіла на стілець, - Забилася? Ви щось не поділили? Декілька дітей, що залишилися після обіду в столовій, оточили їх. Світлана притулившись, зазирала їй в очі, - Вона до вас не пускає, тато наказав не заважати вам ,а я теж хочу щоб мене обійняли, як інших… - Та ось же обійняла, - притулила до себе її голівку і продовжила, - Нічого не болить? Галині вдалося перевести розмову про останній вечір, до якого готувалися діти, адже закінчувався відпочинок третьої зміни. Вона розповіла дітям, як всі веселяться. Включають магнітофон, розпалюють вогнище біля ставка., проводять конкурси. Світланка, притулившись, все, ще сиділа в неї на руках, - А ви нас візьмете з собою, бо тато нам жодного разу не дозволив йти з дітьми, каже, ще малі. І каже , що йому там зовсім не цікаво. На другий день Галина вирішила поговорити з Володимиром, щоб відпустив дівчаток з дітьми на останній вечір. Та виявилося, що він з директором табору, поїхав машиною в містечко. Вже майже стемніло, коли Галина помітила, як під`їхала машина до складу, з неї, щось носили в великих коробках. Вона стояла неподалік, чекала, коли все переносять. Та Володимир побачивши її , щось сказав директору і махнувши рукою, йшов до неї. - Ви, що гуляєте? Чи можливо мене виглядаєте? Добрий вечір! Галина почула в його голосі хвилювання, - А ви провидець, вас виглядала. Хотіла попросити, щоб дівчаток на вогнище пустили, я б з ними пішла, якщо ви не хочете…. Він легко взяв її під руку, - Давайте пройдемося, поговоримо, звичайно, якщо ви не проти.. Галина відчула тепло його руки, відразу відчула в душі хвилювання, Мовчала… Вони йшли до ставу, раптом здригнулася, - Ой, а, як же діти? Сьогодні самі ляжуть спати? - Та не хвилюйтеся, про них вожаті подбають, стискаючи за лікоть, гучно сказав Володимир. Місяць уповні освічував стежину до ставу. Галина напевно вперше за скільки часу звернула увагу на небо. Зірки мерехтіли, переливалися різними кольорами, наче в фантастичному фільмі. Краса, на якусь мить тиша і спокій огорнули її. Вдихаючи свіжість, прохолоду, відчувала насолоду. Раптово, десь здалеку завів пісню соловейко і відразу, наче поруч, в траві заспівав цвіркун. Під вербою, що схилилася до води, Володимир зненацька обійняв її і ніжно поцілував в вуста. Ні, вона не пручалася й сама не знала чому. Отямившись, злегка відсахнулася, - А можливо не треба… Ми ж не діти… Він мовчи ніжно обійняв її , задивлявся на став, в якому купався місяць з ясними зорями. Роїлися думки, скільки їй років? І чи захоче продовжити стосунки? Гарненька, хоч пухкенька, але ж видно, що в душі має доброту і ніжність. В обіймах тепло, приємно, відчуття дотику проймало все тіло, намагалася приховати легке тремтіння. Пригадала, як в дитинстві в теплих маминих обіймах, задивлялася в на пів темну далечінь. Дивилася до зірок,немов хотіла знайти в них розраду, що буде далі. В душі відчула, то підкрадалося кохання, якого вона так боялася. Їй би його обійняти і приголубити, але ж не ті роки і він напевно ж молодший, за мить ця думка лягла на душу прохолодою. Повільно звільнилася від обіймів, - Ми з тобою мов діти, мене бентежить думка, ти напевно набагато мене молодший, застара я для тебе.. Володимир, хитаючи головою, розсміявся, - Ну так, аж на півтора року мабуть! Це причина, щоб не продовжити стосунки? Можливо діти перешкода та не хочеш прямо сказати… Галина рукою прикрила вуста, -Та ні де ти бачив, - піднявши голову догори продовжила, - Зірки свідки Оля і Світлана чудові дівчатка. Я думала ти на років п`ять молодший за мене. Ой, що це я перейшла на - Ти! Ніжний дотик вуст і обійми… Володимир, обійнявши за плечі, заглянув їй в очі і ледь посміхаючись, - Та я вже ж давно перейшов на «ти», що не помітила, ще там в столовій. По обрію світліло небо… Тьмяніли зорі, ховалися у всесвіт, коли вони поверталися до місця проживання. Закінчувалося літо… За тиждень діти підуть до школи, а що далі? Задавала собі запитання Галина. Володимир запропонував одружитися та чи вона готова змінити своє життя? У роздумах чистила картоплю на обід, вони на кухні удвох з Зоєю. Жінка напевно тільки й чекала такої нагоди, весело з посмішкою на обличчі сказала, - Ось і закінчиться твоє захоплення, два дні і розійдетеся з Володимиром, як в морі кораблі. Хоч спробувала, який він, як чоловік?! Буде, що згадати про це літо чи ні? Галину, як окропом ошпарили, аж ножа випустила з рук. Відразу почервоніла, щось хотіла сказати… Чи взяти послати ? Та не наважилася, хай потеревенить, язик без кісток. Але жінка продовжила, - А, що ми баби всі хочемо ласки, поцілунків, перепихнутися… Ось тобі, що скажу - дурепа ти, ще молода, ну й нехай поскакали в траві, як ті цвіркуни та й досить. Та не згуби себе, йти на двоє дітей, це безумство. В Галини наче терпець урвався, різко заперечила, - В нас нічого з ним не було! - Тю, я так і повірила! Щоб ти змогла перед ним устояти?!Дивлюся на тебе, які погляди кидаєш на нього, а він то загалом, дивиться на тебе, як кіт на сметану. Галина, щоб вгамувати образу, різко махнувши рукою, вийшла з кухні надвір. Трохи постоявши, все ж повернулася, адже робота є робота, треба готувати обід. Цього вечора пішов дощ і діти всі направилися в клуб, де мав відбутися прощальний вечір. Вона стояла біля вікна в кімнаті, коли почула стук в двері. Поспіхом відповіла, - Так – так! Відчинено, заходьте. Відкрилися двері , Оля і Світланка на якусь мить застигли, а потім позираючи одна на одну, прикривши за собою двері, загомоніли, - А ми без вас нікуди не підемо … І одна за другою, без запрошення, опустивши голови, всілися на край ліжка. Запала тиша… В Галини округлилися очі, здивовано дивилася на дівчаток, не могла второпати, чого б це? Не знала, що сказати…. Вони ж, розчервонілі, дивилися з під лоба, то на неї, то переглядалися між собою. Серйозні обличчя спровокували до думок, що сказати їм на це? Адже сама, як на роздоріжжі, ще не вирішила продовжувати спілкування з Володимиром чи ні? Дати згоду ,вийти заміж? Але ж це такий відповідальний крок! Чи здатна я знайти до них підхід, чи порозуміємося? Раптово відчинилися двері, без стуку ввірвався в кімнату Володимир і до дівчат, - Фути – нути! Вони, як кульки злетіли з ліжка, стояли опустивши голови. Він намагався не кричати, до Галини, - Вибач! - і відразу почервонівши, до доньок голосніше, - Ви чому без дозволу пішли?! Я, що вам сказав?! Ваша самостійність вражає мене… Наче хотіла заперечити, Галина взяла його за руку, - Давай поговоримо без них, хай нас залишать… Світланка зашморгала носом, на неї всі звернули увагу. Вона маленькими кулачками витирала сльози, ледь перехоплюючи подих, тихо сказала, - А я хочу, щоб ви тьотю Галю, були нашою мамою, тому і нікуди не підемо. - І я ! І я хочу! – благаючим поглядом, зазирала в батькові очі Оля…. Березень 2019р.

ID: 834779
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.05.2019 15:08:21
© дата внесення змiн: 07.05.2019 15:33:36
автор: Ніна Незламна

Мені подобається 19 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: НАДЕЖДА М., Ніна-Марія, dashavsky, Фея Світла, Світлая (Світлана Пирогова), Капелька, Valentyna_S, Катерина Собова
Прочитаний усіма відвідувачами (244)
В тому числі авторами сайту (33) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед




КОМЕНТАРІ

Міла Перлина, 03.09.2019 - 16:14
12 12 12 зворушливо 39 021 треба слухати своє Серце shr give_rose give_rose give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Міла Перлина, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 22 22 21
 
Капелька, 04.06.2019 - 21:55
icon_flower hi 21 22 22 12 Чудова, чуттева проза! Не сумніваюся, що Галина зробить правильний вибір, бо це сама доля обрала її! Прекрасні характери головних героїв твору! Дуже майстерно предано їх почуття! 42 16 43
 
Ніна Незламна відповів на коментар Капелька, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам!Рада,що читаєте мої твори.Успіхів Вам! give_rose 21 22 22
 
Вячеслав Рындин, 16.05.2019 - 10:50
32 give_rose friends hi
 
Ніна Незламна відповів на коментар Вячеслав Рындин, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Ірин Ка, 12.05.2019 - 11:09
Цікава історія, тепла та життєва!
12 12 12 smile 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ірин Ка, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Фея Світла, 09.05.2019 - 21:37
12 Цікава історія життя! Друкуйте книжки, пані Ніно, хай люди читають і отримують насолоду від читання wink give_rose 16
 
Ніна Незламна відповів на коментар Фея Світла, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! Що сказати Вам у відповідь...Я ж пенсіонерка,мабуть цим вже все сказано...
give_rose 21 22 22
 
Valentyna_S, 08.05.2019 - 22:59
Читала і насолоджувалася кожним Вашим словом. Дякую за таку приємність give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Valentyna_S, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Валюшо! Завжди Рада Вам. give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Lana P., 08.05.2019 - 22:40
цікаві Ваші твори, пані Ніночко! Так і продовжуйте! give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
dashavsky, 08.05.2019 - 09:53
12 16 Цікава історія. 22 21 22 give_rose friends
 
Ніна Незламна відповів на коментар dashavsky, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Лилея, 07.05.2019 - 23:34
12 12 Талантливо!!!
16 16 39 39 39
 
Ніна Незламна відповів на коментар Лилея, 01.01.1970 - 03:00
Большое спасибо! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Галина Лябук, 07.05.2019 - 22:06
Дуже цікавий художній твір, чудові описи, хвилюючий
душевний стан героїні, болючі переживання дітей.
Майстерно, гарно. Успіхів, здоров'я! 23 23 23
 
Ніна Незламна відповів на коментар Галина Лябук, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую,Галинко! Рада Вам і,що сподобалася розповідь. Успіхів Вам і натхнення!!! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ніна-Марія, 07.05.2019 - 21:20
Дуже цікава життєва історія, Ніночко! Прочитала на одному подиху! 12 12 16 21 22 22 icon_flower give_rose 32
 
Ніна Незламна відповів на коментар Ніна-Марія, 01.01.1970 - 03:00
Дужедякую! Рада Вам і,що сподобалась розповідь. give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Олеся Лісова, 07.05.2019 - 21:06
12 Діти,як ангели.Зворушлива історія з щасливим кінцем. 16 22 23 32 cup flowers
 
Ніна Незламна відповів на коментар Олеся Лісова, 01.01.1970 - 03:00
Щиро вдячна Вам! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Мартинюк Надвірнянський, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую! give_rose 21 22 22
 
Зворушливо-тепла розповідь, Ніно! 12 16 give_rose
 
Ніна Незламна відповів на коментар Валентина Ланевич, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую,Валюшо! give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 
Дуже гарна розповідь Ніночко!!! Ви просто молодець! 12 12 16 16 icon_flower cup 021 22 22
 
Ніна Незламна відповів на коментар Тетяна Горобець (MERSEDES), 01.01.1970 - 03:00
Сердечнодякую.Рада,що сподобалась розповідь. give_rose give_rose give_rose 21 22 22
 

Сторінки (2):  назад [ 1 ] [ 2 ] вперед
ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Халат
Svitlana_Belyakova: - запашничка
Синонім до слова:  Самозаймання
Genyk: - ВОГНЕЧУДО
Синонім до слова:  Халат
Genyk: - Післякупальник
Синонім до слова:  Ванна
Genyk: - Купальниця
Синонім до слова:  Ванна
Ulcus: - мийня, пінна, катарсисна :)
Знайти несловникові синоніми до слова:  Самозаймання
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Ванна
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Халат
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Юхниця Євген: - Халат
Синонім до слова:  Мафія
Svitlana_Belyakova: - Досконала банда
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
Зелений Гай: - Копат.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Вовкулаки.
Синонім до слова:  Мафія
Зелений Гай: - Здирники.
Синонім до слова:  Стукіт
Genyk: - Монотоновідбивач
Знайти несловникові синоніми до слова:  Стукіт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Мафія
Genyk: - Перерозпреділителі
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мафія
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Приятель
Genyk: - Cпілкунчик
Знайти несловникові синоніми до слова:  Приятель
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  тартак
Mattias Genri: - древесный бардак, это - тартак...
Синонім до слова:  казино
Ниро Вульф: - рулеткодром
Синонім до слова:  тартак
Еkатерина: - лісарня - у Карпатах
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - Похилого Віку
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Валерія19: - Реаліст!
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Сергій Риба: - Сутність
Синонім до слова:  Люстерко
Олександр Лісний: - Віконце дійсності
Синонім до слова:  пілігрим
Олександр Лісний: - Паломник
Синонім до слова:  Мрія
Олександр Лісний: - Політ фантазії
Синонім до слова:  Люстерко
dashavsky: - Лицегляд.
Синонім до слова:  Люстерко
Зелений Гай: - Дивоскельце.
Синонім до слова:  Люстерко
Яна Бім: - Дивило
Нові твори