Дощі,дощі... Напився Стир водиці,
Набрався сил неначе богатир.
В повітрі сосни запах і кориці,
У цій місцині наберуся сил.
Торкнусь трави, росою вмию ноги,
Медунки замилують погляд мій.
Он виросли гриби біля дороги,
Немов кептурик хочуть зняти свій.
Іду у глиб, заквітчені суниці
І килим з листя прілого лежить.
Ввижаються в деревах казки лиця,
В чупринах їхніх вітерець шумить.
А ось старезний дуб собі дрімає,
Його двома руками не обнять.
За стільки літ, що він прожив, все знає,
Ти підійди й тихенько під ним сядь.
Послухай, що тобі він нашепоче
І про минуле разом нагадай.
Закохана була в блакитні очі,
А ночі наші, мов солодкий рай...
Стир - назва річки.
Такі віршІ про те що серцю любе,
Пробуджують у серці спогад знов,
Побродив лісом,обійнявся з дубом,
І запалив невипиту любов.
Спасибі Таню за таку красу в слові, спасибі за оті спогади, адже у кожного в нас, в глибині серця є
отой свій дуб, ясен чи берізка.
Щастя Вам, натхнення, любові і сонечка в душі.