Як жаль, що роки проминули
І згірклі бажання за ними пішли.
У повінь весняну втонули,
Стою одиноко на греблі ріки.
А поряд так пахне черешня,
Медово дурманить застигле єство.
Кохання, мов ракова клешня:
- Скажи, що між нами насправді було?
Думки безперервно тривожать
Дрібнички, здавалось, забавно прості.
І серце безпечне триножать
Слова, що від тебе я чула в житті.
Слова, що душа скам’яніла,
Як губка: вбирала, раділа в цвіту.
Торкалися звабою тіла,
Тобою одним лиш всечасно живу.
Здригаюсь ночами в безсонні,
Шум тихий ловлю я за темним вікном.
І жилка тремтяча на скроні:
- Вборони його, Боже! Молю із теплом.
28.04.19
світлина автора: Валентина Ланевич
Валюшко,так щиро і щемно, що клубок у горлі.Дякую за такі вірші.На разі з святом Христового Воскресіння! Христос Воскрес! Любові, душевного тепла і наснаги.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І я тобі, Олесю, щиро дякую за тепло твоєї душі! Зі Світлим Христовим святом! Хай щастить тобі у всьому! Щастя, радості, здоров’я та нових творчих здобутків!
Валечко так гарно написала!!! Прочитала на одному диханні!!! З Великоднем тебе люба!!! Міцного здоров*я, щастя, миру, злагоди, любові і Божого благословення!!! Христос воскрес!!!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00