(із оповіді про передпасхальний інцидент
часів прокуратора Іудеї Пилата)
«Я – правовірний. Шабот – то святе:
Ходжу під храм, в щось вірую (лукаво),
Не поступлюсь на правду Тори правом,
Тож Ірод, суд, Пилат – усе пусте,
Я згендлював: «Пророка – на Варавву!».
Так що равві там, цар, чи вуркаган? –
Ввійдемо чесно всі в історію і в дати! –
Сідай зручніше, Гавриїле, на диван,
Згадаємо святош, той суд, Пилата,
І вип’ємо – за весь той балаган:
Бо що ж було? – з’явився хуліган,
«Син» божий, з Назарету, як приблуда,
І всякий люд з ним, що кричав: «Нам чуда,
Й царя навік!» – та рвав в шмаття жупан –
І «в масть ліг» день того «святого суду»:
Бо перед тим Варавва, мій дружбан –
Ми з ним щоніч за браму – й чатувати
(Та ні! Лише просить, не грабувати!..) –
Попався раз (за друга – постояти!) –
Тим балаганом й спасся мій братан;
Його відпустять: тут динарій, там…
– І справу зробить вічне вже веління:
«Йому – його! а кесарю – нетлінне…»
Тим і зам’яли непорозуміння,
Котре пасхальний народив дурман.
– Каяфа, Ірод, натовп і Пилат?! –
Ця честь мені належить, і по праву! –
Я першим крикнув: «Милуєм Варавву!» –
І не повернеш вже історію назад.
…
Отож, розвіємо Євангелій туман –
Це правда: я скінчив той балаган».
---
(з архіву С.В., переспів)
***
Та складно все... Яксьогодні в нас надворі, Касьяне! 
