Емігранткам присвячується
– Краю мій рідний, співочо-лелечий,
Світлого спомину лиш відгомін.
– Де заховав тайні мрії дівочі?
Стежку додому навіщо замів?
Світом полинувши марно блукати,
Долю свою намагалась знайти.
Прагнула з часом тебе розшукати,
Та не судилось до тебе дійти.
– Краю трояндовий, милий, єдиний,
Зраду мою нарочиту пробач.
Вже не побачу квітучу калину,
Разом зі мною, благаю, поплач...
– Матінко змучена, ластівко сива,
Скільки чекала на мене з доріг!
Бога в молитвах про зустріч просила,
Та не вернулась на твій я поріг.
Лиш обіймала тебе часто в думах,
Ніжно торкаючись рук і чола.
Так і летіла б до тебе на крилах,
Та обпалились мої два крила.
Лиш залишилось розхристане серце,
Квилить вночі спорожніла душа.
Туга й журба заливають по вінця,
Рани роз'їла лиха чужина.
– Вибач, матусенько, блудну дитину!
Кроки робила усі невпопад.
Поруч не йшла у найтяжчу годину.
Час неможливо вернути назад.
З сумом вдивляючись в давню світлину,
Бачу тебе в потойбічних світах.
Мовчки благаю: - « Пробач сиротину.
Вилікуй рани незгойні у снах».
– Птахою зринь, прилети на світанку!
– Витри підступну сльозу давнини.
Випито трунку удосталь зі дзбанку,
Марних ілюзій, принад чужини.
10. 04. 2019 Л. Маковей (Л. Сахмак)
