Ранкові хмари зустрічалися з птахами,
і на дворі димів підпалений смітник...
А день лелекою кружляв понад дахами,
і шурхотів мітлою втомлений двірник.
Вона стояла у віконечку навпроти,
немов тремтлива, непомітна, чорна тінь,
Слабеньким проблиском душевної турботи
мрійливо глянула крізь скло у далечінь.
Уся зав'юнилась, немов в траві дорога,
у світлі згорблених, скалічених лампад,
Вона - метелик у невидимих чертогах,
вона - безлюдниця, аскет в садах цикад...
Була одягнута в щось довге і зелене,
на грудях - мак червоний ледве майорів,
Вона крізь простір посміхнулася до мене,
зімкнулось коло паралельних двох світів...
Широке небо розгорталось після ночі,
і горизонт рипів, немов старий вітряк,
За склом топилась тінь й щезали очі,
із-за фіранки виглядав пожухлий мак.
Гаряче сонце засвітилось у блакиті,
і впало золотом на приспаний асфальт,
На темні вікна, вже давним-давно закриті,
ніким не торкані і сірі, мов базальт...
***